В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.
Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
Объяснение:
Відповідь:
"Вікентій Прерозумний" - це повість Ярослава Стельмаха в якій розповідається про пригоди хлопчик Вікентія. Він не є дуже старанним учнем і мріє потрапити в минуле, де б він став дуже поважним радником або боярином. Його бажання виконує продавець чудес - Вікентій потрапляє до рідного міста за часів Київської Русі (ХІІІ ст). Там він розповідає про технічні досягнення ХХ ст., чим вражає князя. Князь призначає Вікентія своїм першим радником, що викликає заздрість і лють боярів. На гучному бенкеті в честь нового радника князь просить продемонструвати хоч щось із дивних речей, про які розповідає Віка. Вікентій розуміє, що він не зможе цього зробити, та й взагалі ніякої користі в минулому принести не зможе. Розлючений князь наказує стратити вранці хлопця-авантюриста. Хлопець, який прислужував у дворі князя допомагає Вікентію втекти і дарує на згадку глиняного свистика. Шукач пригод щасливо повертається додому.
Головні герої:
Вікентій – звичайний 10-річний школяр. Йому дуже не подобається вчитися у школі і він мріє потрапити в минуле, хоча б 700 років назад.
Князь - князь,який правив рідним містом Вікентія за часв Київської Русі.
Линько - звичайний хлопець-підліток, який служить при дворі князя. Він спритний, справедливий, чесний. Линько не побоявся до Віці втекти з в"язниці і дарує йому на згадку про себе глиняного свистика.
Другорядні герої:
Людмила Петрівна – класний керівник Вікентія. Вона сувора, але справедлива.
Онисим - боярин. Він жорстокий, жадібний і підступний.
Пояснення:
