"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?
Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі.
Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві, на той момент дівчині було приблизно 13 років. В молодості у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його приблизно 4 роки. Проте, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Ображена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для спокути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла в 28 років, не перенісши смерті коханого.
Объяснение:
