Нещодавно я познайомився з творчістю Володимира Симоненка і переконався, що його поезія не залишить жодного з нас байдужим. Автор ставить перед нами питання про те, якою є справжня людина. На мій погляд, людина – це жива істота, що володіє даром мислення і зрозумілою для інших мовою, має здатність створювати та втілювати свої інтелектуальні та моральні якості.
Пристрасним закликом до пробудження внутрішніх можливостей кожного є поезія Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?». На перший погляд таке запитання видається дивним для людини, особливо якщо пригадати, що за часів Радянського Союзу виділятися з натовпу було не прийнятним. Одразу ж стає зрозумілим обурення автора тими, хто добровільно зливається в сіру масу більшості.
Справжня людина – це талант. Але, як усім відомо, ідеальних людей не буває, тому талант у кожного свій. І той живе в доброті та щасті, хто може свої здібності уміло, гармонійно розвинути та спрямувати у правильне русло.
Яскравим прикладом щодо цього є поезія Симоненка «Гей, нові Колумби й Магелани». Та все ж мені здається, що найголовніше, чим відрізняється людина від інших істот, є її душа – внутрішній світ. Бо тільки людина здатна кохати, ненавидіти, дружити, радіти, відчувати гордість, душевний біль.
Поки людина є особистістю, доти й існує її усвідомлення своєї ваги в суспільстві, а також її повага до себе. Отже, чисте сумління, шляхетна поведінка, почуття власної гідності – ось те, що робить людину людиною.
