Відповідь:
Кожен із нас є результатом попередніх подій і впливів, а те, як ми живемо і що створюємо сьогодні, формує формує людину завтрашнього дня. Дитина несе в доросле життя те, що вкладено в неї від народження. Недаремно кажуть, що всі комплекси йдуть із дитинства. Сам митець відчуває вдячність своєму родинному оточенню за вміння любити життя і бачити красу. Його оточували красиві люди: мама з її замилуванням городництвом, дід з його казками і схилянням перед сонцем, дядько Самійло, який косив, наче співав, а тато взагалі був прекрасним у вьому, крім одягу. Десна, береги, луги, навіть город були для малого Сашка дивовижними. І саме тому, ставши дорослим митцем, Довженко прагне Красу перенести у свої фільми, щоби й інші могли "побачити зорі в калюжах", щоб учорашнє прекрасне формувало не менш прекрасне завтрашнє.
Пояснення:
У великих водах народилася балакуща риба, засмучені батьки сподівались, що з віком балакущість риби зникне. Але це не проходило, її балакучість набрала такої вправності, що батькам було соромно, що вони одна родина.
Балакуща риба була дуже добра і не розуміла, чому сумують батьки, їй подобалось говорити. Але бачачи, як батьків убиває неслава, балакуща риба попрощалася з блакитними водоростями, де жила її рідня, і попливла шукати іншого табуна.
Але і в іншому табуні говорющій рибі не знайшлося співрозмовника, коли вона починала говорити всі риби мовчки затулялися плавниками й тікали. Скоро стало відомо, що балакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб'ячу. Тому вся рибна громада ухвалила безслівний присуд, який був намальований верховодами на верхніх верствах води, щоб балакущу рибу видалили з води.
Риба покинула свою рідню тому що вона бачила що її батькам соромно за неї тому що вона завжди говорила і не замикала свого рота тому щоб не соромиться батьків вона покинула табун,але з іншого табуна її теж вигнали тому що воно говорила і на закривала свого рота.
