Сочененіе на тему "Що значить бути красивим"​

«Еней був парубок моторний...». Саме такими словами розпо­чинається один з найвідоміших творів української літератури — бурлескно-травестійна поема І. Котляревського «Енеїда». Отже, віД самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно за­явив, що є такий народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не тільки критику­вав сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея — ватажка троянсько-козацького війська. Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора, не однако­ве. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво, бенкетування й те, що герой ніколи не ду­має про завтрашній день, викликає осуд. Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий: спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все біль­ше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався багато років і письменник дещо переглянув свою позицію. Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але по­водиться зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як на бритві сталь», але може упити­ся так, що не встоїть на ногах («Енея ледве повели»), у Дідони «му­тив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка: Енея заболіли ноги, Не чув ні рук, ні голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови. Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике май­бутнє Енея: Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство: Не малий буде він панок. І крок за кроком герой іде до своєї мети, поступово змінюю­чись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову. Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в нього на думці, раз знає, що, потрапи­вши до чужого народу, треба вивчити його звичаї та мову.
  І вже зовсім нового Енея зустрічаємо під час ворожнечі з Тур- ном. Це вже людина, яка пройшла через війну і не з чужих вуст знає про всі її страхіття: Еней ту бачив страшну тучу, Що на його війна несла; В ній бачив гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа. Герой з гідністю проходить випробовування війною. Автор зга­дує всі найкращі риси характеру Енея: він «сумує о війні», не при­кривається своїм високим положенням («мов праний, на піску улігся»), виявляє волелюбність («І лучче очкуром вдавлюся, ніж Турнові я покорюся»). На полі бою ватажок не ховається за спина­ми козаків, а виявляє надзвичайний героїзм і показує приклад ін­шим. Це вже справжній козак, якого можна порівняти з героями дав­нини. Саме таким Еней мені і подобається: щирий, хоробрий, муд­рий, здатний постояти за свою честь і честь свого народу. Але ще більше подобається мені його прагнення миру, розуміння, що мир — це найголовніше в світі.

Григорій Савич Сковорода — видатний український письменник, філософ і педагог. Саме його внесок в українську культуру і літературу є величезним. Письменник переконаний: щастя кожної окремої людини залежить від правильно обраного життєвого шляху. Ідея «сродної праці», яка є основною умовою існу­вання будь-якої особистості, наскрізно звучить у всій його творчості. «Людина без праці не може мати щастя і морального задоволення», — говорить він. Цю ідею автор дотепно розвінчує у своїх байках: «Собака й Кобила», «Зозуля й Кошик». Але особливо яскраво ця ідея звучить у творі «Бджола і Шершень». Бджола збирає мед за покликанням і без цієї роботи не мислить свого життя. Вона це робить не тому, що в цьому є нагальна потреба, а тому, що це їй подо­бається. Її не може зрозуміти Шершень, бо весь вік свій звик тільки користува­тися плодами інших. Такі люди, як Шершень, на думку Сковороди, — паразити нашого суспільства. Вони живуть крадіжкою того, що інші заробляють протя­гом життя, «щоб їсти і нити». В образі Шершня автор засуджує людей панівно­го класу свого часу, а Бджола — це образ мудрої людини, яка працює на користь іншим, не знаючи втоми, бо займається «сродною працею», працею за покли­канням і вподобанням. А це, як відомо, не завдає втоми. Байкар вшановує бджіл за їх працьовитість і засуджує шершнів як пристосуванців суспільства.
ну как то так)