Юрій Яновський — письменник з романтичною душею, неординарним світобаченням і оригінальним творчим почерком. У своїх новелах він прагнув показати глибокі картини свого часу, мріяв про час істинний, ідеальний. «Життя є молодість, труд і любов. Дайте мені посмакувати цих напоїв», — пише він у своїй ранній новелі «Байгород». Яновського, як і Хвильового, хвилювали питання про співвідношення трагізму: гуманізму в революційному житті країни, про міру самозречення в ім'я вищої ідеї, про цінність людської особистості, збереження людяності за будь-яких умов.
Провідною в творчості письменника була тема революції, громадянської війни. У центрі уваги Яновського — вирішальний момент в житті героїв, його цікавить не еволюція характеру, а «поведінка» героя в умовах найжорстокіших випробувань на межі життя і смерті. У новелах роману «Вершники» впадає в око потужний струмінь гуманізму письменника, його любові до життя і людини. І одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї. Отже, особливості романтичного стилю роману «Вершники» визначає саме емоційний фактор.
З першої новели «Подвійне коло» постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного. У романі кожний герой дістав точну політичну характеристику: денікінець, петлюрівець, махновець, червоногвардієць... передісторію кож ного персонажа автор передає лише кількома штрихами, показуючи його вже як сформовану особистість у складні, вирішальні моменти життя. І от непримиренні у своїй категоричності «вороги» сходяться на одному полі — п'ятеро рідних братів Половців готові вбити один одного заради високих, але різних ідей, нехтуючи людськими почуттями. Для них важливіші принципи та революційні переконання, аніж братерська любов і почуття матері. Один за одним гинуть брати: Андрій, Оверко, Панас — гинуть переможені своїми ж братами. Братовбивство, як і вбивство матері (перегук з новелою «Я (Романтика)» М. Хвильового) не можна виправдати жодною ідеєю, хоч якою б високою і благородною вона не була!
У запеклому бою зійшлися загони різних політичних поглядів і по черзі летять голови братів Половців — денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса... Непереможеним залишається тільки більшовик Іван — це «узгоджувалося» з вимогами тогочасної критики та розвитком історії, однак дихнуло на читача неприхованою регламентованістю й нелюдською жорстокістю. Принципи класової боротьби стають вищими за Почуття родини,, роду: «... рід розпадається, а клас стоїть», — пояснює комісар Герт.
Вісім новел, з яких складається роман, не пов'язані сюжетом, але об'єднані авторського ідеєю: показати через внутрішній світ героїв необхідність історичного перетворення світобудови. Через визначальні риси героїв автор показує й оспівує кращі риси усього народу — вірне кохання і біль матері за своїх синів («Шаланда в морі»), вірність обов'язку та присязі («Листоноша»), людську витривалість і жадання свободи («Чубенко — командир полку»). Усі герої роману втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі... Однак письменник стверджує думку, що цей світ неможливо побудувати на крові. Як і Хвильовий, Яновський показує, що постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у кайсвятіше, що є в душі кожного. І через духовну і моральну деградацію кожного будівельника «світлого майбутнього» відбувається духовне спустошення і моральна деградація усього народу. Адже розпад одного роду Половців символізує розпад усього народу у вирі жорстокозапеклої громадянської війни, яка стала трагедією української нації. Ця думка художньо втілюється в формі розрізнених, не пов'язаних між собою сюжетно сцен новел роману, які все ж об'єднуються почуттям автора, його переживанням не тільки за долю рідних братів, але й за долю усього народу.
