Джури козака швайки яка була мета життя санька?

​

Музика – невід’ємна частина культури будь-якого народу. В українців музична культура сягає своїми коренями у древні часи. Це, насамперед, обрядова поезія та пісні, обжинкові пісні, голосіння. З 15 ст. розвивається суто українські фольклорні жанри – думи та історичні пісні, кобзарське мистецтво.
Українська пісня та українська бандура – це два невід’ємні скарби нашого народу, які неможливо відібрати, знищити, продати, які завжди будуть дивувати і зачаровувати світ. Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України.
Краса української пісня відома на весь світ, а коли вона доповнена чудовими звуками бандури, то стає неоціненним скарбом. Мистецтво бандуриста - це художній синтез співака і виконавця на інструменті, що створює ефект неповторного звучання. Це прекрасне поєднання різних тембрів – людського голосу і чарівних звуків бандури. Створення оригінального бандурного супроводу з різними видами фактури допомагає глибоко розкрити зміст творів, підкреслити їх національний дух.Видатним представником кобзарського мистецтва у ХІХ ст. був Остап Вересай. Завдяки своєму таланту Остап Вересай пробуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття, що високо цінували Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая та опікувалися його долею. 
У 1930-тих роках, під час боротьби з націоналізмом, більшість кобзарів було репресовано, що спричинило до значної втрати кобзарської традиції. 
Згодом у 1950-х роках майстром І. Склярем було створено сучасний тип бандури, який посів провідне місце серед українських народних інструментів у системі музичної освіти, професійного та аматорського виконавства.

Мій улюблений герой твору Івана Франка "Захар Беркут"

   Моя улюблена героїня повісті І.Франка "Захар Беркут "- Мирослава. Напевно, вона подобається багатьом. Особисто мене вона вразила своєю сміливістю. Всі тухольці теж про неї відгукувалися, що вона "смілива і гарна" дівчина.

   У житті Мирослави був важкий вибір: стати разом з батьком зрадницею чи покинути його заради тухольців, Максима і разом з ними захищати свою землю від ворога. Мирославу виховував батько, матір померла, тому вона дуже любила його. До останнього намагалася переконати не бути з ворогами, не зраджувати свій народ. І коли зрозуміла, що батько засліплений ненавистю до своїх односельців, його уявлення про її щастя були чужими їй, зробила правильний вибір.

   На мою думку, Мирослава була розумною і кмітливою, бо здогадалася і порадила тухольцям виготовити метавки. Цією зброєю вони зуміли зупинити ворога.

   Ось чому мені подобається ця героїня. Вона правильно вчинила, що не зрадила своїх односельців - тухольців, свій рідний край і була вірною в коханні. Мирослава може бути для нас прикладом любові і відданості своєму народові.