Збірка "ЛИСТЯ трави" писалась майже:​

 Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про сенс буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з ним... Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Кожна наша добра справа може змінити життя оточуючих. Деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм все байдуже... Але все ж таки,  від вашого доброго вчинка або навіть тільки  слова, хтось та щось усвідомить, вижене погане із душі і теж почне робити добро.

     Чи думали ви над тим, що все велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро ішим. Чи не у цьому призначення людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є Людиною! 

    Тому, я вважаю, що кожна людина своїм добром конструює майбутнє всієї планети. І життя не таке довге, щоб проходити повз проблеми інших байдуже. Все здійснене добро обов"язково поверниться до доброчинця, з великою ймовірністю у розмірі значно більшому, ніж того очікується.

Вінграновський Микола Степанович - поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в м. Первомайську на Миколаївщині. М.Вінграновський прийшов у поезію так, як приходять великі майстри. Перші публікації М.Вінграновського (як поет він дебютував у 1957 р.) стали фактом народження поета, без досягнень творчості якого український літературний процес нагадував би книгу з вирваними з неї сторінками, де зав'язуються важливі лінії сюжету. Говорячи про поезію М.Вінграновського треба сказати, що це поезія серця і водночас поезія думки. В ній домінують почуття та настрої душі. Своєрідність і принадність поетичного словника М.Вінграновського визначає щедрість філологічної культури, глибокий інтерес поета до народної мови. М.Вінграновський творить свій особливий колорит, у якому багатство проявів життя, багатобарвність і багатозвучність світу. В українській поезії радянського часу було небагато перших поетичних збірок, які б знаменували собою появу яскравих індивідуальностей. Серед них збірка М.Вінграновського "Атомні прелюди" - книга, з якою пов'язується не тільки поява нового імені, але й цілого напрямку в розвитку поезії. Часові інтервали між збірками М.Вінграновського значно більші, ніж у інших поетів. Друга збірка поета "Сто поезій" з'явилася у світ тільки через п'ять років після "Атомних прелюдів" в 1967 році, третя -"Поезії" (вибране з двох попередніх і нові вірші) - з інтервалом в чотири роки (1971). Після неї через сім років вийшла книжка "На срібнім березі" (1977), ще через чотири роки - "Київ" (1982). Найкоротшою буде відстань - два роки - до прекрасної, хоч і мініатюрної за обсягом книжечки "Губами теплими і оком золотим" (1984). У збірках "Сто поезій", "На срібнім березі", "Губами теплими і оком золотим" виявились психологічна глибина поезії М.Вінграновського, злиття лірики громадянської та інтимної, самобутність поетичної форми. Основна тема творчості - історична доля народу, тривога за майбутнє людства в зв'язку з загрозою термоядерної війни. Для героя лірики М.Вінграновського характерні відчуття внутрішньої свободи, розкутість думки, бажання взяти на себе відповідальність за все, що відбувається у світі. У формі складних ліричних асоціацій і алегорій поет утверджує думку про неминучість оновлення суспільного буття, про перемогу розумного, справедливого й доброго в людській душі і взаєминах людей (вірші "Величальна народові", "Прелюд №13", "Український прелюд"). В багатьох віршах М.Вінграновський показує природу в її вільностихійних і тривожних виявах, вічний рух і мінливість. Критика відзначала тяжіння М.Вінграновського до широких філософських узагальнень у зображенні історії й сучасності, гуманістичний пафос, чіткість громадянської позиції, стильове новаторство і, водночас, певну ускладненість метафор, надмір алегорій тощо. Лірика М.Вінграновського різноманітна за жанрами і віршовими формами. Це класичні сонет і елегія, медитація, навіть романс і станси. Є в нього зразки японського хоку, вірші, написані гекзаметром, античним елегійним дистихом. Але переважно він творить власну ліричну форму, основа якої - народописна традиція ї досвід сучасної лірики. М.Вінграновський активно працював і в прозі. Повісті "Сіроманець" (1977), "У глибині дощів" (1979), "Літо на Десні" (1983), оповідання "Гусенятко"(1978), "Низенько пов'язана" (1985) та інші позначені тими ж рисами, що й поезія : високою духовністю, широким спектром емоцій. Багатоплановість образів, елементи казковості, фантастики, гумор дозволяють М.Вінграновському творити дивний, прекрасний світ, у якому живуть і співпрацюють людина і одухотворена природа. .