Що є характерним для кожного з родів ?
​

«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.

Роман «місто», написаний у 1927 році, перший міський Роман в українській літературі. Ця п'єса поєднує в собі національні традиції європейської психологізм. На центральній частині відносин проблем міст і сіл, формування нових творчої особистості. Історія представлена через емоційні та інтелектуальної імпульси Степан Радченко енергійний сільських молодих людей, хто прибув у Київ, прибуває в технічному коледжі і сподівається повернутися з новими знаннями в селі. Перед нами є зображення розумно, людини, який, безумовно, характерні людям. Його перше знайомство це купець (\"дивак, бур'янів, сміття, який зникне без сліду і згадки\") і вчитель (\"...Він уже мертвий, як латиною, що потрібно тільки \"besu)-дати йому привід не лише для роздумів, але й для певних дослідження: що таке\"Місто\". Героєм твору сповнена рішучості і впевненість у тому, що вона буде приймати міста, оскільки вона має старий порох, який потрібно стерти.