Як мирослава втратила батька

«маруся чурай» відблиски легенди.  історичний роман у віршах «маруся чурай» писався ліною костенко в роки її вимушеного мовчання. цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр. працюючи над ним, ліна костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з полтави марусю чурай, що з плином часу дійшли до нас. образ марусі чурай, її пісні надихали багатьох митців і до ліни костенко: о. шаховського, л. боровиковського, с. руданського, в. самійленка. ольга кобилянська поклала сюжет марусиної пісні «ой, не ходи, » в основу своєї повісті «у неділю рано зілля копала» композиція.роман у віршах «маруся чурай» —це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона й отруїла,—за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. любов, зрада і помста—саме ця колізія лежить в основі однієї з пісень, що приписуються марусі чурай («ой, не ходи, »). дев'ять розділів роману у віршах «маруся чурай»—цс надзвичайно яскрава картина, на якій є: багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою; колоритні народні типи, взяті з різних «поверхів» українського життя xviii ст.; кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних іраней та переживань — поетичних і трагічних; сповнений пристрасті роздум про місію слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі— зокрема. причому доля героїні ліни костенко не замкнута в локальну історико-етнографічну рамку: вона відкрита до вічних питань та істин. як літературний персонаж маруся чурай виявляється в одному ряду з дон кіхотом і боварі, датським принцом гамлетом і джен ейр, мавкою і героїнями романів жорж невичерпністю й величчю своєї особистості, стражданнями і злетами духу вона обернена до людей —незалежно від того, в яку добу і на якому материку вони живуть. багатотемність, поліфонізм роману ліни костенко потребували витонченої, «багатоярусної» композиції. «"маруся чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею,—писав з цього приводу і. дзюба.— поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності. кожна частина необхідна для цілості, а цілість надає кожній частині вищого значення. все живе наскрізною симфонічною взаємопов'язаністю, взаємопідсиленням».

Вид лірики — громадянська.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».