Твір на тему "щастя не у скріні а в сердце"

І. франко був не тільки талановитим поетом і письменником, у чому ми переконалися, ознайомившись з його віршами і повістю "перехресні стежки". він спробував себе і в драматичному жанрі, написавши п'єсу "украдене щастя". ця спроба йому вдалася, бо справжній художній твір повинен збуджувати чуття людини і давати поживу для роздуму. отже, драма і. франка викликала у мене певні думки, які я і збираюсь викласти у своєму творі.  після прочитання "украденого щастя" читач задається питанням: у кого ж щастя вкрадене і хто його вкрав? головні герої драми дещо незвичний любовний трикутник; незвичний тому, що зазвичай в любовному трикутнику хтось має бути нещасливим, бо є третім зайвим, але двоє інших врешті-решт єднаються у шлюбі, кохаючи один одного.  в п'єсі і. франка анна і михайло любилися ще в молодості і продовжують любити один одного, хоч пройшло вже багато часу, хоч анна вважала, що михайло помер. отже, третім зайвим виявляється микола, спокійний і покірливий, який обожнює свою жінку, при цьому усвідомлюючи, що вона не може забути свого першого кохання.  в результаті всі троє нещасливі: михайло не може бути поруч із анною; микола страждає не тільки через зраду анни як таку, але й через людський поговір, анна мусить жити з нелюбом.  мені найбільше від усіх жаль миколу саме через його покірливість, слабкий характер. він не може покарати жінку, прогнати михайла, відчуває, що йому нема чого далі жити і поступово спивається. його щастя було вкрадене михайлом. він ні в якому разі не докоряє жінці, захищає її перед сусі:   "адже ж ви, сусідоньки, знаєте, яка вона була добра, щира та вірна, заким його зла доля на мій дім не навернула! до рани можна було її приложити, не те що! "  жандарм михайло спочатку викликає обурення: він не тільки спокусив анну, осоромив її на все село, але і відправив свого колишнього друга до в'язниці. мені здалося, що він хоче помститися, хоч і говорить анні про кохання до неї. але наприкінці п'єси, розмовляючи з миколою, михайло починає перед ним виправдовуватися: "я полюбив отсю бідолаху анну, сироту, поштуркувану та кривджену -братами. ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. а ти, миколо, ти до спілки з тими вкрав мені те одиноке щастя". забитий миколою, жандарм перед смертю свідчить, що ні анна, ні микола не винні в його смерті. отже, жандарм теж заслуговує на співчуття, він більш сильна людина у порівнянні з миколою, отже, намагався боротися за своє щастя і в результаті занапастив і анну, і її чоловіка.  у анни вкрали щастя її брати: "і моє вкрадено, голубе мій! і-моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! " вона намагалася бути чесною жінкою і не порушити присяги, що давала чоловікові, але врешті-решт підкорюється своїм почуттям і михайлові.  мені здається: не можна винити нікого з них хоча винні фактично в усьому брати анни. але це й не так важливо — хто. і.франко не приділяє цьому питанню великої уваги. цей твір дав мені такий урок: вкравши чуже щастя, свого не здобудеш. 

Одну націю від іншої відрізняє зовнішність, мова, традиції, культура у широкому розумінні цього слова. Але, крім того, кожна нація, як і людина, має свій характер. Цей характер, з одного боку, формується під впливом різних зовнішніх чинників: територія, що належить нації, вплив сусідніх народів, історичні події тощо. Але, з другого боку, характер нації і впливає на її історію, культуру. Можна провести паралель з людиною. Характер її формується під впливом батьків, друзів, вчителів. Багато значення має і життєвий досвід, умови, у яких зростає дитина. Але врешті-решт характер визначає подальшу долю: чи досягне людина успіхів у професійній кар'єрі? Чи буде щасливою у подружньому житті?

Отже, щоб відповісти на питання про характер українців, треба звернутися до їх історії. Українці мешкали на благодатній землі. Тому розуміли, що тільки від праці залежить їх добробут. Звідси — надзвичайна працьовитість. Крім того, їм усього вистачало: є море з рибою, ріки з чистою водою, ліси для полювання, безкраї степи для пшениці. Тому українці ніколи не зазіхали на чужі землі, були неагресивними і спокійними. Але, з іншого боку, українська земля приваблювала сусідів, тому українцям часто доводилося захищати рідні землі. Понад усе українці цінували волю, але так склалася історія, що їм постійно треба було за неї боротися зі змінним успіхом.

Хоч українці майже весь час свого існування як нації знаходились у складі іншої держави, але при цьому зберегли свою мову та культуру. Це пов'язано з тим, що вони завжди поважали традиції предків. Старі люди були для них уособленням мудрості. Наша нація дуже довго не мала власної літератури, навіть власне української писемності, але історію свого народу українці знали чи не краще за наших сучасників, бо дуже любили слухати розповіді старих людей. До того ж українська нація має надзвичайно багатий фольклор, у якому зберігається пам'ять багатьох поколінь.

Звичайно, як не буває ідеальної людини, так і не буває ідеальної нації. Є негативні риси і в українському характері. Зокрема, відоме українське прислів'я відбиває саме таку рису: „Моя хата скраю — нічого не знаю”. І справді, навіть в межах одного села українці мало залежали один від одного. Землі багато, врожаї чудові, залишається тільки працювати на власному господарстві. Тому так легко було українців підкорити. Захоплять одну частину країни, а іншій і байдуже на це. Але якщо знаходилася людина, що здатна була об'єднати усіх, наш народ являв собою велику силу. Таким був, наприклад, Богдан Хмельницький, що підняв на повстання цілу країну.

Багато чого можна ще написати про характер українців. Але мені здається, що головне — це любити свою землю і свій народ. А ця риса українського національного характеру все ще на стадії формування. У когось вона виявляється аж занадто сильно, а дехто навіть після 11 років існування незалежної держави не усвідомлює себе українцем, але при цьому живе за суто українським принципом „Моя хата скраю...”.

Объяснение: очень старое эссе, надеюсь подрйдёт