Оповідання на тему „Моє життя за часів Київської Русі від імені помічників літописця”

Не всі знають, що слово живе. Воно змінюється, перетворюється, збагачується, але не перестає жити і допомагати нам. Словом втішають людини, засмучену душу, підтримують теж словом і коли ми говоримо, ми використовуємо слова. Наша мова -прекрасности, тому що складається з живих слів. Читаючи книгу, ми теж насолоджуємося сюжетом, фразами, словами. Це робить наше життя кращим і красівее.Скажешь комусь добре слово, дивишся, і людині вже добре стало на душі. Це так радісно! Ми всі думки висловлюємо словами і треба намагатися, щоб слова приносили користь для людини.

Объяснение:

Вцьому році зима не вдягала білої свити.  часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.  пошукала, що ж робити? --  бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.  як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.  сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів.  все збиралась на силі, та не встигла огледіться,  як проснулись дерева і на одрі лід потемнів.  крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.  лід кришився, б’ючись об каміння   і нарешті по одрі -темній, широкій -  на останній крижині самотня чайка пливе.  - ти куди ж розігналась? чи бува не до самого моря?   чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.  а крижина тонка. а крижина майже   ну, а що, як її підмиє вода весняна?   ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?   затріщить і ві піде вода   - дивна людино! я ж маю крила,  нащо крилатим ґрунт під ногами?