Вершиною творчого генія Валер'яна Підмогильного став роман "Місто", в якому він роздумує над феноменом людського буття, над тими неймовірними суперечностями, що крають душу кожної мислячої особистості, над самою природою існування індивіда в оточенні собі подібних.
Для того, щоб довести читачам пріоритет найвищих цілей та справжніх істин, автор проводить свого героя Степана Радченка через ряд випробувань: через розчарування у власних силах, через смерть близької людини Зоськи, через трагедію Максима. Поступово мета Степана "завоювати" місто, ставши в ньому "свіжою кров'ю села", змінюється на розуміння, що він врешті-решт став перекотиполем, котре віднесене від одного берега і не пристало надійно до іншого.
Занурюючись у свою душу, герой починає усвідомлювати, що життя грається з ним, воно позбавлене глибинного смислу, а це призводить до безглуздого існування його як Людини. Щоб бути гідним цього імені, Степан долає одну сходинку за другою на шляху становлення гідної особистості. Але спочатку він приходить до висновку, що сучасна людина - самотній перехожий, закинутий у цей світ, і все, що у нього є, - це безмежна свобода, яку він має спрямувати на творення гідного життя або ж гинути, не доторкнувшись до загальнолюдських святинь, як-то: любов, честь, творчість.
Саме на цьому етапі моральної еволюції у Радченка врешті відкриваються очі на власне безглуздя існування. Настає момент, коли його душа прагне надати смислу життю, і герой знаходить б реалізувати себе у цьому світі. Ставлячи етичні норми гаслом свого вдосконалення та усього власного життя, він починає творити, стає письменником, щоб написати повість про життя, яке є безмежною свободою, ціленаправленою та осмисленою самою людиною. Повість, яка б повідала про пошук людини в людині.
У своєму психологічно-філософському ключі роман "Місто" порушує проблему перспективи української нації, узагальнивши її в епіграфі з "Талмуду" до нього: "Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола..." І тільки споконвічна боротьба людини за чистоту своєї души робить її подібною до янгола. Цю істину відкриває нам В. Підмогильний своїм завжди актуальним романом.
кажуть, що поет формується у дитинстві. маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «мрії»). вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. однак у лесі українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: тільки дивно, що не принци. таємницею укриті. не вродливі королівни розум мій очарували. дівчинка гортала малюнки лицарських романів. її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “здайся! ”», а переможені. нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «убий, не ! » маленька дівчинка леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. можливо саме в них вона вчилася великої мужності. ця мужність знадобилася їй у житті, боротися з власною недугою та життєвими .
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
