Маруся — головна героїня однойменного твору, дочка Наума Дрота. Красива дівчина, спокійна, привітна до всіх, але при цьому дуже скромна. Вона дуже працьовита: "Шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече». Звичайно, це по-справжньому цінується в нашому суспільстві, тому що праця — понад усе.
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими
перший роман Ю. Яновського, написаний упродовж 1927-1928 років. Твір стилізовано як кіномемуари. У його основі — досвід роботи автора на Одеській кіностудії і його співпраця з В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв. Сюжет є нетиповим для тогочасної літератури: описано процес знімання фільму та будування справжнього вітрильника для декорацій. Крім того, у текст органічно вплітаються спогади головного героя То-Ма-Кі про минуле, записи синів та коханої Тайах, дивовижні пригодницькі історії моряків і власні міркування. Роман вирізняється з-поміж інших торів Ю. Яновського зосередженістю на мистецькій проблематиці та максимальною увагою до самого творчого процесу. Твір Ю. Яновського справедливо називають романтичним трактатом про мистецтво. Він насичений роздумами творця про сенс людського життя, старість і молодість, таємниці людської душі, пошуки гармонії, краси, а також про мету цілого мистецького покоління. У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Ю. Яновський зосереджує свою увагу на мистецтві, пов’язаному з технікою та ремеслом. Письменник возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму». Кораблебудування та кінозйомка потребують не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку і клопіткої праці, відповідно мрії тоді набувають цінності, коли вони стають частиною матеріального світу людини. Однією з найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Ю. Яновський сміливо використовує нестандартні для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе реальне та дійсне — це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри — різні погляди на зображуване. Реальні люди і події, переосмислені згідно з авторським задумом, дали змогу Ю. Яновському створити яскраві образи української творчої інтелігенції, її молодшої генерації. Кожен з них може сказати про себе словами То-Ма-Кі: «І як було всім зрозуміти, що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благоcловення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її».
Объяснение:
