Заклопотані своїми буденними справами ми біжимо вперед. Хутчіш – треба встигнути. Купити, здати, обміняти, знайти, попросити… Ображаємося, коли відмовляють, взиваємо до людського милосердя, просимо зглянутися та до Нам здається, що вирішити нашу проблему просто, треба тільки приділити хвилинку уваги нам.
Та згадайте, коли ви останній раз поступалися місцем у громадському транспорті? Або подавали копійчину жебраку чи вуличному музиканту? Ми відвертаємося до вікна, закриваємо очі, вдягаємо навушники. Відокремившись, вважаємо, що нібито й щезла проблема, нема її.
А навколо такі ж люди, як і ми. Вони закривають очі на наші проблеми й водночас потребують нашої уваги. Так, головна героїня оповідання Бориса Грінченка «Украла» кожного дня бачилася та спілкувалася зі своїми однокласниками. Проте ніхто з них і не подумав, що бідно вдягнена й худа дівчина потребує до З якою жагою накинулися вони її засуджувати, коли виявилося, що від голоду вона наважилася вкрасти пиріжок. Добре, що поряд опинився вчитель, який роз’яснив дітям, що треба допомагати тим, хто поряд у скрутну хвилину, не судити зопалу.
У реальному житті, нажаль, нема кому пояснити, що треба забути про свою гординю, егоїзм, злість та до тому, хто потребує.
Світ тримається не на грошах, прибутках, машинах чи іграшках. Світ тримається на милосерді й доброті. Бо саме вони приносять спокій у серце. Подивіться, само слово про це говорить: милосердя – мило серцю. Доброта до інших людей приносить радість та спокій у серце того, хто дає, i того, хто потребує.
Гроші буде витрачено, прибутки всякнуть, іграшки зламаються, а пам’ять про добро залишиться у віках.
