Відомі мені пісні про нещасливе кохання-це​

Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.

Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.

Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.
Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.

Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.

Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.

Молоденька, слабенька, болюча Леся вийшла на шлях ранньої творчості і несміливо заспівала. Але той " тихий спів "прозвучав гучним дзвоном, гучним спалахом, кликав стати" відважно до бою", вселяло віру в те, що стане бажана воля, яка дасть можливість людині дихати в повні груди.

У своїй поетичній творчості поетеса весь час була в пошуках ідеалу борця щастя народного. Вона писала про минуле і про свій час, її твори і зараз звучать актуально. Вони підтримують дух людини, вселяють віру у власні

Сила.

Це яскраво відчувається в поезії " Contra spem sperro!"Великою втратою для Лесі Українки була смерть коханого – Сергія Менжинського, та й хвороба ні на мить не відпускала поетесу. Для неї світ-поле битви. Переповнена нестримною жагою до життя, вона проголошує в цій поезії своє життєве кредо:

Так! Я буду крізь сльози сміятися, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватися, буду жити! Геть думи сумні!

Безумовно, людина стає сильним тоді, коли усвідомлює свою відповідальність за інших. Тому вірші Лесі Українки - це прекрасна школа життя, школа громадського

обов'язку, школа виховання духовності, любові до рідного краю, виховання волі, впевненості в собі. Герої її творів-люди великого серця, незломленого духу! Адже в них є зброя, нищівне, разюче, гостре – це слово.

Улюбленими образами Лесі Українки є" зірка ведуча "та"весела весна". А художні символи" хмари осінні"," лихо"," кора льодова"," темрява " вказують на злиття особистого горя зі всенародним. Але ні тіні відчаю! Який могутній Титанічний дух!

Справді, немає рівних Лесі Українці ні в творчому, ні в життєвому подвигу.

М. Рильський писав, що якби треба було в одному слові висловити творчість Лесі Українки, то ці словом неодмінно була б-боротьба. І це так! Поетеса все життя гартувала свою боротьбу кров'ю власного серця, і вона змужніла.

Силою та інтенсивністю пошуків поетеси сповнені рядки вірша"Стояла я і відчувала весну". Загальнолюдське і особисте об'єднане в ідейній структурі поезії " і жінка має право мріяти, любити, радіти, сподіватися. Але у вірші відчувається і мотив смутку за тим довгоочікуваним щастям, про який "весна співала". Але Леся Українка - не тільки замечтавшаяся жінка, вона і щирий патріот своєї Батьківщини.

У поезії "і все-таки до тебе думка поллється" відчутно неймовірний рух до свободи, яка в неволі розкривається повніше. Тому Леся Українка впевнена: слід не ридати, а боротися, "що сльози там, де навіть крові мало".

З гострим болем і моральним невдоволенням розповідає своїй батьківщині Винний герой страшну правду – багато в світі бачив він гніту і насильства, але такого як на Україні бачити не довелося. Через це страждає і сама поетеса. Хоча переповнена доблестю, мужністю, лицарством свого народу, який "гинув у неволі".

Саме до цього ведемо і ми. До того, що в серці кожного, хто сьогодні живе за кордоном, запалає квітка щирої любові до своєї землі. І це буде найкращим пам'ятником геніальній поетесі України.

Объяснение: как то так