трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливостіця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).
Внесок І. Я. Франка у перекладацьку та громадську діяльність
Значне місце у творчості І. Франка займають переклади з європейських літератур. Він не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад 30 розвідок про Т. Шевченка. Такою науковою студією, як "Із секретів поетичної творчості" І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків "Науково-літературний вісник" об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.
Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. "Такої великої голови в цілій Австрії нема", – почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через "політичне минуле" (належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти "законного порядку" тощо). Громадська діяльність І. Франка була невтомною на всіх етапах його життя.
Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста. До речі, на початку своєї публічної діяльності він був відомий саме як економіст, що досліджував проблеми, зв'язані зі скасуванням панщини і впровадженням капіталістичних відносин у селі. Зокрема, не тільки теоретично, але і на практиці намагався роз'ясняти вчення Маркса-Енгельса про створення додаткової вартості, показуючи це на прикладі видобутку солі в Нагуєвичах, і т.п. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості і життя Івана Франка.
Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. "Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя". Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення – бойову маршову пісню "Гей, Січ іде". До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.
Доля рідного краю й українського народу в поезії Івана Франка
Вболівання за долю рідного краю і. Франко виніс ще з батьківської кузні, яка була його першим "університетом". "На лні моїх спогадів, – згадував він потім, – і досі горить маленький, але міцний вогонь. Це огонь із кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі" Символом увійшла батькова кузня у його поезію – як ідеал громадського і морального виховання
Объяснение:
