М. Стельмах є справжнім майстром великої прози. У його різноманітній творчості помітне місце займають автобіографічні повісті, такі як «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір». Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитинстві.
Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.
Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрізнити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволенням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допомогти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щирого друга.
Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбутнє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.
Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особистість.
