На дереві не має двох однакових листків. Якийсь більш яскравий, а якийсь тьмяніший, на одні світить сонечко, а інші точить гусінь.
Так само і люди. Хтось став успішним і багатим, а хтось залишився бідним. Когось доля нагородила вродою, а кого обділила. Ми всі ніби ті листочки. Але хтось ловить сонячне проміння, а хтось знаходиться у затінку. У кого в душі радісно й щасливо, а у кого засіла велика гусінь сумління.
Тому, кожен має свою долю і свій бік дерева. Ми діти, молоді листочки. У житті нашому весна і ми маємо, пережити ще купу злив і сонячних ранків до холодної осіні, коли вітер віднесе нас далеко від свого дереваⒶ.
Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні оберегиⒶ.
