Сьогодні погожий весняний день. Ласкаво пригріває сонечко і так хочеться поскоріше піти грати з друзями на вулицю. Я поспішаю додому, поспіхом кидаю портфель і вітаюсь з бабусею:
- Добридень, бабусю (ім я)!
- Добридень, онуку(онучко)! Як справи у школі?
- Все добре. Я піду на вулицю гуляти з друзями.
- А що стосовно уроків? Знову мати сваритиме, що не виконав(-ала)?
- Ні, я швиденько, обіцяю!
- Гаразд.А чи не міг би ти подати мені окуляри? Вони лежать на ооон тій поличці...Бо так хочеться почитати книжку!
Я вже поспішаю і стою біля ганку, але бабусине прохання зупиняє мене.
- Звичайно!Тримай!
- Дякую! Не барися на вулиці.
Радісно цілую бабусю! Як чудово, що вона в мене є!
- А знаєш що? Давай я разом з тобою почитаю?Я не поспішаю.
- Із задоволенням!
Як приємно бути корисним для оточуючих!
