Чому старі січовики проклинали Іванця? (П.Куліш. «Чорна рада»).

Де б людина не жила, вона ніколи не забуде рідного дому - дому, де вона провела своє дитинство. І неважливо, чи це розкішна квартира або хатиночка у селі. Людина буде завжди пригадувати батьківський дім з ніжністю та любов'ю. 

І це не дивно: саме в дитинстві людина відчуває все особливо гостро. Дитина вважає себе і свою домівку центром свого власного Всесвіту. Саме в рідному домі проходить майже весь початок її життя. І тільки потім дитина починає проводити більше часу не д домі: іде в дитсадок, а потім і в школу. Але більша частина її життя, як і раніше, проходить вдома. Тому прив'язаність до рідному дому для кожної дитини є природною. 

Дитина виростає та дорослішає, і ось вона вже покидає рідну домівку і їде вчитися або працювати кудись в інше місто. Там вона може поміняти багато місць проживання: жити у гуртожитку або знімати житло, але вона буде з задоволенням приїзджати відвідати батьків - не в гості, а "додому".

Кожна людина повинна пам’ятати свій перший будинок і своїх батьків. Це є одним з основних життєвих принципів будь-якої людини, про кого б не йшлося. З одного боку, люди є одухотвореними істотами, створеними за образом Божим, а тому вони високоморальні, можуть чинити гідні вчинки, в тому числі і віддати данину пам’яті таким аспектам теж є для них вкрай важливим. З іншого боку, ми бачимо, що сучасне людське суспільство не заохочує щирі і добрі вчинки. Вважається, що будь-яке добро – це послуга, яка повинна оплачуватися.