Які перемоги здобув іван сила в інших країнах

На мій погляд, сама природа про те, щоб все, що вона створила і що є в ній живим, було красивим і приваблювало людей. це і красивий ліс, який одягнувся у зелений наряд, і красиве безкрайнє соняшникове поле – всюди можна знайти неповторну красу, яку не створить ні один самий талановитий митець. нас з дитинства привчають бачити і творити найбільш красиве, бо саме воно, а не потворне, спонукає нас до творчого злету думки і прагнень до прекрасного. але красивими є не тільки якісь речі чи природні явища, але й люди, які особливо приваблюють нас перш за все своєю душевною красою. бо такі люди завжди привітні і добрі, вони ніби світяться із середини. саме на таких людях тримається наша земля, наше суспільство. на них тримається увесь світ, отже саме краса підтримує наше життя. перш за все це краса людяності, краса чистих почуттів і краса наших думок. я ще досить мало бачив у своєму житті, але й те, що мені довелося впізнати за своє існування на цьому світі, надає мені право пишатися і насолоджуватися неповторною красою, що оточує нас кожен день. чого варте лише весняне пробудження природи, чого вартий початок кожного дня, схід сонця, усмішки наших рідних і випадкових перехожих! однак мені здається, що головна краса, перш за все, в її різноманітності, в різноманітності поглядів на красу і уявлень про неї кожної окремої людини. на протязі багатьох віків людство вражає краса природи та її неповторні витвори – гори і океани, моря і ріки, безкраї степи і могутні ліси, безплідні пустелі і вічні льоди – всього ніколи не перерахуєш і, на превеликий жаль, всього навіть за все життя не побачиш. та й те, що ми можемо побачити у своєму рідному краю – велике різноманіття природних форм та явищ, достатнє для того, щоб скласти для себе уявлення про справжню красу. якщо уважно придивитися до оточуючого нас світу, можна знайти зовсім не потрібні на перший погляд предмети, явища і істоти, які попри все вражають нас своєю красою. можливо природа потурбувалася не тільки про те, щоб нам зручно жилося на землі, але й про те, щоб людство мало змогу навчитися цінити красоту оточуючого світу. якщо ж казати про красу людини, то вона полягає не стільки в її зовнішній привабливості, скільки в багатстві її душі та багатогранності її натури. і якщо усе на нашій планеті створено досить обдумано, усе урівноважено і взаємозалежно, людині в цій рівновазі відведена найголовніша роль. бо саме від людей залежить, наскільки довго буде існувати краса навколишнього світу, яку створила не підвладна нашому розумінню вища сила, будь то бог або довгий процес еволюції. головне, що захоплює і дивує – неповторність краси усього, що нас оточує, до самої останньої билини, до самої маленької комахи. все таке приваблююче і прекрасне! все це створено для людини, яка отримала змогу милуватися цією красою і створювати не менш красиве. і тому, як казав видатний російський письменник ф. м. достоєвський – «краса врятує світ». цей вислів, на мою думку, можна декілька перефразувати – краса врятує світ, а краса самого світу врятує людей і надихне їм прагнення до прекрасного.

«Мені тринадцятий минало» аналіз вірша

Объяснение:

Автор: Тарас Шевченко

Рік написання: 1847

Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу.

Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати.

Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами.

Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».

Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».

Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».

Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».

Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо”

Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.