Великий Кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. Боротьба проти будь-якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії Шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського нарощу, так і інших гноблених народів. І все це він робив не балачками, ні роз-мовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному грунті багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність, проти соціального і національного гніту. Героїчне минуле України привертає увагу молодого Поета не саме по собі, а як дійовий побудник сучасного становища народу, як засіб для піднесення патріотичного почуття:
Україно,
Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько! /”Тарасова ніч”/.
Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної вітчизни, поки “…скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… /”І виріс я на чужині”/. Шевченкові герої – це люди кровно зв’язані з батьківщиною. Це подвижники, для яких немає вищого почуття, ніж гаряча любов до стражденної матері-вітчизни. Такими патріотами були вожді народних повстань – Наливайко, Тарас Трясило, Богдан Xмельницький, Богун, Залізняк, Гонта
