Відповідь:
Пояснення:Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: “Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали
м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: “Гут… кіндер… гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь
сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу – старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів “фрау”.
– Шнель! Шнель!
У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість “шнеляти” простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли – сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
– Бидлото, тобі що – немає нужника? – гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.
Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
– Ви не знаєте, де наш тато?..
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Гер – нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.
Шнель – нім. швидко.
Гут – нім. добре.
Кі́ндер – нім. дитина.
Фра́у – нім. жінка.
Нужни́к – убиральня.
Наступила долгожданная перемена: февраль на календаре сменился первым весенним месяцем - мартом. А это значит, что пришёл конец снежным и суровым бурям, скоро можно будет забыть о морозах и порадоваться наступающей весне.
Улица ещё полна сугробов, но это ненадолго. Робкие поначалу лучики солнца скоро войдут в полную силу и растопят снег. По улицам, звеня, побегут весёлые ручьи, предвестники пробуждения природы.
Очнётся ото сна лес, расправят свои ветви деревья. Белое снежное покрывало, которым зима укрыла природу, исчезнет под жаркими солнечными лучами. Дольше всего снег сохранится в низинах и оврагах, однако и туда рано или поздно доберётся солнышко. Совсем немного времени пройдёт - а от зимы не останется и следа.
Вот уже и сейчас, в самом начале весны, из-под ставшего прозрачным снега, выглядывает чёрная земля. Через некоторое время она проснётся окончательно. И вскоре оденет свой зелёный наряд, окончательно украсившись и приготовившись к встрече тепла.
Сейчас ещё пока что тихо, но в самом ближайшем времени из дальних тёплых стран на родину вернутся перелётные птицы. Своим весёлым щебетом они огласят окрестности, тем самым приблизив и поторопив наступление весны.
Юный март взбодрится, умывшись талой водой и достанет припасённые у него яркие весенние краски. Потеплеет солнце, зелень первых травинок привлечёт к себе внимание. Из-под снега появятся робкие подснежники - совсем ещё крошечные и хрупкие. Постепенно, набравшись сил, они расцветут и станет окончательно ясно: наступила весна.
Очнётся ото сна и верба, которая подарит природе свой "снег". Но в отличие от обычных, вербные "снежки" не будут холодными. Пушистые и тёплые, они вбирают в себя всю нежность наступающего времени года, чтобы поделиться ею со всеми.
Пробудившаяся природа встряхнётся и начнёт деятельно готовиться к тому, чтобы жить и радоваться теплу ближайшие несколько месяцев. Сбросят с себя сонное оцепенение насекомые и птицы. Звери, почувствовавшие потепление, также выйдут из своих убежищ.
Нужно только совсем немного подождать - и молодая весна заявит о своих правах. Мрачные ныне леса оденутся в зелёную листву и на их ветвях птицы будут петь песни и вить гнёзда. И пускай сейчас снег ещё остаётся повсюду - это ненадолго. Молодой и звонкий март справится со своей задачей. И первые предвестники тёплого времени года оповестят природу о переменах. Быстрые ручьи, звеня и переливаясь будут разносить радостную весть: "Весна идёт! Весне дорогу!".
