Аналіз вірша "дівча" андрій малишко дівча стояло і співало, сріблясту ниточку вело про те, що радості замало і зло людині — всюди зло; без батька й нені, в самотині, убогий вичахне обід, що тяжко жити сиротині, і шлях — не шлях, і брід — не брід. а від петрівців, з синьодолу, із трав, із неба — звідусіль нам осінь винесла до столу солдатський хліб, росу і сіль. і так хотілось, як на свято, в людському щедрому гурті, всю землю з радістю віддати отій маленькій сироті; щоб стала осінь біля тебе — весною щедрості, дитя! ревло над шляхом сиве небо про світ, сирітство і життя.

наше життя дуже насичена річ: ми маємо дуже багато контактів, пригод, зустрічей і таке інше. також все життя ми навчаємось, ми навчаємось бути людиною. і це найголовніше.а що ж таке «моральні цінності» і з чим їх їдять? моральні цінності ми починаємо збирати з самого дитинства: нас вчать, що треба поважати старших, нас вчать, що треба поступатися місцем у міському транспорті і таке інше. це для нас як аксіома, яку не треба доводити. ми знаємо, що це так і по-іншому бути не може. зі зростанням, кількість цінностей збільшується, ми починаємо розуміти набагато більше речей у цьому світі. але у кожної людини «набір» цих цінностей дуже індивідуальний. це залежить від виховання, навколишнього середовища та ряду інших речей.для мене цінності, які були дані мені в дитинстві – це , фортеці мого характеру. так, саме фортеці, бо характер у мене досить складний, але я вважаю, що він не спотворений різними чинниками. і от з кожним роком я поступово накладав на цей нові шари цінностей, які і мені тримати свою фортецю у цілості, які заважають «лже-цінностям» проникнути у мої стіни та зруйнувати її з середини. і зараз моя фортеця активно будується, бо нові «цеглини» постійно підвозить моє життя, стикаючись з різними навколишніми проблемами та невдачами. і я впевнений, що не дивлячись ні на що, навіть якщо моя фортеця впаде, той , що був закладений в дитинстві буде стояти вічно і у мене завжди буде шанс відбудувати свою фортецю знову.

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків і тих, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер. І до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі. Й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.