Проблема НЕ порушена у творі "Маруся Чурай"

Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його тур­бота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно гово­рять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.

У літературному доробку великого українського письменника І. Франка ми знаходимо чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Проза І. Франка також багатогранна. У ній можна виділити повісті, оповідання, казки. Особливе місце серед прозових творів І. Франка посідає його історична повість "Захар Беркут".

І. Франко безмежно любив свій край з його величезними вічнозеленими й крутими гірськими плаями, невгамовною музикою стрімких бурхливих річок і потічків, могутніми гірськими вершинами й зеленими полонинами. Він пишався своїми мужніми предками, які зупинили монголо-татарську навалу, зуміли відстояти свій рідний край. Усе це яскраво зображено в його історичній повісті "Захар Беркут". М. М. Коцюбинський у своєму рефераті "Іван Франко" писав, що у Франка "люди діляться на два табори: на кривдників, проти яких він гострить, як меч, своє слово, і покривджених, яким він віддає своє серце", такий поділ зустрічаємо ми в повісті "Захар Беркут". З одного боку, тухольці на чолі з Захаром Беркутом, Максим, Мирослава, з другого — завойовники монголи, бегадир Бурунда, боярин Тугар Вовк. Волелюбні члени давньої родової громади, очолювані мудрим Захаром Беркутом, сильні своїм порядком, заснованим на рівності, праці, згуртованості. Вони не визнають над собою боярської влади, не хочуть терпіти жорстокості гнобителя Тугара Вовка. Це справжні патріоти, що сміливо і мужньо стають на захист своєї батьківщини від завойовників.

Головним героєм твору є Захар Беркут, в образі якого найповніше втілено народну мудрість, відданість загальній справі, патріотизм тухольців.

Дивіться також

"Захар Беркут" (повний текст)

"Захар Беркут" (скорочено)

Як тухольці вчинили з монголами, які спалили Тухлю? (та інші запитання)

Біографія Івана Франка

4699 грн105 грн499 грн550 грн

І. Франко устами свого героя Захара Беркута проголошував одвічні мрії нашого багатостраждального народу. "Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні відродження народного!"

І справді, саме в наш час по-справжньому розквітла, відродилась Україна — вільна, суверенна, незалежна держава. І саме нам і нашим сучасникам судилося відновити її.

"Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар Беркут, а бодай у досвітках тої щасливої доби", — писав І. Франко. Саме так, нам, громадянам незалежної України, випало на долю жити в цій щасливій порі. І хоч економічний стан нашої України зараз ще не досягнув належного світового рівня, але головне те, що Україна вільна, незалежна, визнана іншими державами й народами. А подбати про те, щоб вона процвітала, — то вже наше завдання. І ми повинні все зробити для того, щоб життя в нашій країні розквітло, щоб жила наша прекрасна мова, відроджувалася наша самобутня культура не указами, а серцем і бажанням людей. І я вірю в те, що наша Україна незабаром стане могутньою, процвітаючою державою, подолавши економічну кризу, буде визнаною у світі як одна з найбільш великих і економічно розвинених країн. Зараз ми бачимо, які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і Великий Каменяр. Доба відродження України, нації, держави нарешті прийшла!