Головним героєм твору є Захар Беркут, в образі якого найповніше втілено народну мудрість, відданість загальній справі, патріотизм тухольців.
І. Франко устами свого героя Захара Беркута проголошував одвічні мрії нашого багатостраждального народу. "Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні відродження народного!"
І справді, саме в наш час по-справжньому розквітла, відродилась Україна — вільна, суверенна, незалежна держава. І саме нам і нашим сучасникам судилося відновити її.
"Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар Беркут, а бодай у досвітках тої щасливої доби", — писав І. Франко. Саме так, нам, громадянам незалежної України, випало на долю жити в цій щасливій порі. І хоч економічний стан нашої України зараз ще не досягнув належного світового рівня, але головне те, що Україна вільна, незалежна, визнана іншими державами й народами. А подбати про те, щоб вона процвітала, — то вже наше завдання. І ми повинні все зробити для того, щоб життя в нашій країні розквітло, щоб жила наша прекрасна мова, відроджувалася наша самобутня культура не указами, а серцем і бажанням людей. І я вірю в те, що наша Україна незабаром стане могутньою, процвітаючою державою, подолавши економічну кризу, буде визнаною у світі як одна з найбільш великих і економічно розвинених країн. Зараз ми бачимо, які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і Великий Каменяр. Доба відродження України, нації, держави нарешті прийшла!
Объяснение:
Сенс життя - це мати людину / людей , яких ти будеш щиро кохати , про яких ти будеш піклуватися.
Объяснение:
Коли Іван втратив своє кохання , він втратив сенс , щоб жити . Спочатку він блукав 6 років, а коли спробував почати звичайне життя з новою дружиною , то почав все більше впадати в депресію:"Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: "На, жери і мене!" Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання Марічки. Блукав по лісі. Поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село"; "Щось було важке у ньому, якась жура його гризла та ослабляла тіло, щось старе, водянисте світилось в його стомлених очах. Помітно худ, ставав байдужим.".( можна обрати одну із двох цитат)
