Короткий зміст:
Громадянська війна. Головний герой – Я або безіменний чекіст є головою «чорного трибуналу комуни». У трибуналі четверо: сам Я, доктор Тагабат, молодий хлопчина Андрюша та дегенерат, що уособлює вірного, але бездумного пса революції.
Чорний трибунал разом з червоноармійцями входить до міста, розташовується у «будинку розстріляного шляхтича». Чорний трибунал призваний винищити всіх, хто проти нової радянської влади. Тих, хто не згоден хапають на вулицях, висмикують з квартир, містом йдуть облави. Всіх, хто потрапив до рук червоноармійців ведуть до Я. Саме безіменний чекіст повинен вирішити, чи розстріляти ту чи іншу людину, як ворога революції. Хоча насправді ніякого суду немає, головний герой просто дивиться на чергового затриманого й промовляє страшний вирок «Розстріляти!». Він – голова чорного трибуналу, караюча рука нової влади, він не має права на емоції. Але інколи його все-таки починають мучити сумніви, дуже неясні, заглушені радянською пропагандою, але вони розбурхують його душу, примушують мучитись. В такі миті, коли йому треба заспокоїтись, він йде на край міста, туди, де живе його мати. Хвильовий подарував образу матері безіменного чекіста лише одну прикмету – від неї завжди пахне м’ятою. Син притуляється до неї, відчуває заспокійливі пахощі м’яти й чує лагідний голос: «Сину, мій м’ятежний сину, як ти змучив себе». У обіймах матері йому стає спокійніше, він відпочиває серцем і знов відправляється вершити червоне правосуддя.
Впродовж усього твору автор показує трансформацію, що відбувається в душі героя. Якщо спочатку його гнітить те, що він змушений робити, то згодом він починає отримувати якусь хворобливу насолоду від того, що коїть. Поступово він починає відчувати себе Богом, вершителем людських доль. Йому не треба думати, не треба відчувати, він-воля партії, він всемогутній! Й чергового разу, коли до його кабінету мають завести засудженого, він вирішує навіть не повертатись до нього обличчям, а одразу винести вирок. І тільки тупіт багатьох пар ніг примушує його озирнутися.
Перед ним черниці, багато черниць, а серед них – знайомі очі, очі його матері. Як мати Я опинилася серед прихильниці Бога, невідомо, однак Чекіст не повинен зважати на почуття, бо він…Він не може виголосити вирок, він занімів. Черниць ведуть у підвал, а голова чорного трибуналу залишається наодинці зі своїми думками. Як він має вчинити? «Я чекіст, але я і людина» – ось які думки бентежать його. Революційні ідеали зіштовхуються зі справжніми людськими цінностями. Хто переможе: чекіст чи людина? До кабінету заходить Андрюша і пропонує влаштувати втечу матері Я, однак розлючений чекіст відсилає його.
На світанку надходить новина, що в місто рвуться білі, треба відступати, але перед тим стратити всіх ворогів революції. Полонених вишиковують на галявині біля лісу. До Я підходить доктор Тагабат. «Ось ваша мати, візьміть її і робіть, що хочете…». Навіть ця залізна людина розуміє, що таке справжні ідеали, він фактично дає свою згоду на врятування матері. Я відводить мати до лісу, він все вирішив для себе, але в глибині його душі все ще йде боротьба. Людина чи чекіст? Мати бачить, як мучиться її син, і вирішує все за нього – лягає грудьми на маузер, який він тримає у руці. Лунає постріл. Жінка падає. Безіменний чекіст чує, як доктор кричить, що треба відступати. Він біжить за військом, потім повертається, бере до рук тіло матері, вдивляється в її мертве обличчя. Його знов кличуть, і він кидає тіло найдорожчої людини, кидає не поховавши, а сам біжить туди, де горять для нього вогні загірної комуни.
ответ:Головний герой у новорічну ніч отримує листа з Порт-Артура від своєї давньої коханої. Хома занурився в егоїстичне, самозакохане життя. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим собою, навмисне відсторонившись від усього світу: «Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником... Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!».В конверті міститься кілька листків та сойчине крило, яке навіює бурю спогадів про недалеке минуле. Цей лист від Манюсі — жінки з якою пов'язані найтрепетніші переживання Хоми, або як вона називала його — Массіно.
Лист умовно можна поділити на три частини:
Роздуми Мані про своє життя, помилки та колізії, які сталися у ньому. Головна думка цієї частини вкладена у ці слова, які звучать ніби крик душі: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».
Ця частина розповідає про час від знайомства до від'їзду. Манюся почала ревнувати пташку до коханого, котрого та будила раніше за неï і убила нещасну сойку з рушниці, а потім довго плакала. Одне крило вклала у лист до Хоми, інше залишила у себе.
Опис оневірянь Мані. З домівки вона тікає з Генрисем, який розповідає їй про багатого батька, те що вони одружаться, вернуться в підгальське село та спровадить до себе тата. Але насправді Генрись виявився злодієм, який обікрав тата Мані. Батько, вважаючи, що це зробила дочка, помер з горя через три місяці після втечі. Коли банда гастролювала в Одесі, Генрись пропав. Маню забрав голова банди — Зигмунт, якого згодом арештували в Нижньому Новгороді. Жінка відправилась до Москви, в поїзді зустріла Володимира Семеновича. Це був чудовий чоловік, але, засумувавши, він почав грати в азартні ігри, в яких він програв її Никонору Ферапонтовичу. Одного разу їх в дорозі спіймали — його вбили, її до себе взяв ватажок Сашка. Коли ватагу знайшла міліція, капітан Серебряков привіз її до себе. Від нього вона втекла, сіла на перший поїзд, ним їхали війська на війну з Китаєм. В Порт-Артурі вона жила з Миколою Федоровичем, який вже був при смерті коли вона писала лист.
Объяснение:
