Що таке бурштин тереодори з васюківкі

У Україні проживають люди 134 національностей. Кожна має свою самобутню культуру, історію, традиції. Але всім нам слід бути толерантними по відношенню один до одного.
"Толерантність — це гармонія в різноманітті. Толерантність — пошана, ухвалення і розуміння багатої різноманітності культур миру, наших форм самовираження в проявів людської індивідуальності". Це визначення ми знаходимо в "Декларації принципів толерантності" ЮНЕСКО.
На думку моїх однолітків, толерантність — привілей сильних і розумних, таких, що не сумніваються в своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок і позицій.
А на думку моїх батьків, толерантність — це спілкування і свобода думки, совісті і переконань, гармонія в різноманітті, чеснота, яка робить можливими досягнення взаєморозуміння між людьми, батьками і дітьми мирним безконфліктним шляхом.
Але що ж робити, якщо конфлікт затягується і росте стіна нерозуміння?
Пітер Бріч порадив, як легко можна зруйнувати "стіну нерозуміння": "Треба просто посміхнутися і бути ввічливим. Я упевнений, що співбесідник поступить також". Давайте спробуємо, адже всі ми — жителі однієї планети, майже сусіди. Житимемо дружно!

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.