Оригінальну повість Франка, написану, до речі, всього за півтора місяці на конкурс патріотичної української літератури, оголошений у 1882 р. львівським часописом «Зоря», переробляли сценаристи Ярослав Войцешек та Річард Ронат, які зберегли більшість подій та основний посил твору. Але вони додали в розповідь деяких нових героїв та нові сюжетні лінії і, ясна річ, трохи бойових сцен. Загалом вийшло дуже збалансовано… але дуже передбачувано. Не можу сказати, що повість Франка повна несподіваних сюжетних поворотів, але фільм «Захар Беркут» вийшов занадто вже середньостатистичним.
Так, у фільмі є прив’язка до Карпат та української історії, але.. це з таким же успіхом міг би бути фільм про протистояння піктів та римлян, романо-бриттів та саксів, греків та персів. Між іншим, про персів – у тухлівців є свій Фермопільський прохід, свій цар Леонід та свій Ефіальт. Зрозуміло, що Франко навмисно відсилає нас до подій давньогрецької історії та створює образ 300 карпатських спартанців, адже цей подвиг зрозумілий будь-кому. Але приберіть з «Захара Беркута» оберіг у вигляді беркута-тризуба та двоголову курку з татарських ярликів, і ви нізащо не вгадаєте, яка країна показана у фільмі. Це вікінги? Це скотти? Це іберійці? Чи взагалі якась фантазійна історія?
Объяснение:
У творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про несподівану надзвичайну пригоду хлопчика-пастушка, який одного разу, займаючись випасом домашньої худоби, впав у провалля, погнавшись за козою. Головна ж пригода почалася с того моменту, коли він, прийшовши до тями, побачив, що опинився на великій площі якогось невідомого йому міста. Пастушок був дуже здивований, але ні на хвилину не розгубився. Перше, що він хотів зробити, так це розпитати у жителів міста, куди ж він потрапив. Та на його запитання ніхто не відповідав, бо кожен городянин буз зайнятий будуванням своєї, досить дивної, вежі. Незрозумілі вежі постійно руйнувалися, а їх володарі знов і знов починали їх відбудовувати.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
