Анализ тексту "Чому сказати й сам незнаю"

"Добро перемагає зло" новела

Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.

Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.

Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.

Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.

Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.

Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини малишка є пісня «рідна мати моя» («пісня про рушник»). вона була написана до кінофільму «літа молодії» і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. у поезії створено узагальнений образ матері, що «ночей не доспала», що передавала своєму синові любов до вітчизни, до природи, до всього прекрасного. мати перед дальньою дорогою дає сину «рушник вишиваний», де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, «в щебетанні дібров». цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. своєрідна форма поезії наближає її до пісні. рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. твір насичений епітетами, яскравими метафорами.