Автор: Павло Тичина.
Рік написання: 1914.
Збірка: “Соняшні кларнети”.
Тема: зображення краси природи, прихід весни.
Літературний рід: лірика.
Жанр: пейзажна лірика.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Композиція: 4 строфи
Віршовий розмір: вірш написаний різними віршовими розмірам.
Художні засоби: епітети (золоті арфи, плач перламутровий), метафора (йде весна), пестливі слова, повтори, авторські неологізми (ніжнотонні, самодзвонними). Поезія увійшла до збірки “Сонячні кларнети”. У сонячних яскравих символах поезії втілені мажорні надії молодого національного світу. У символічному образі дівчини – весни закладене оптимістичне почуття випробувань і тривог, що постануть перед нацією. Вони переплітаються з особистими очікуваннями ліричного героя. Поезія сприймається як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації, їхньої молодості, буяння сил.
Вірш складається з чотирьох строф, які об’єднуються в одне ціле ритмом і римою, що знаходиться в середині їх (самодзвонними – ніжнотонними).
“Арфами, арфами – золотими, голосними” озивається в радісно настроєній душі поета навколишня природа й інтимне переживання, що сам поет навіть не може сказати, чи то смуток, чи то безмежне щастя володіє ним, бо бринить в серці й те, й інше.
Друга строфа віщує благодатну зливу, тому хмари – думи заполонили небо.
У поезії Тичини застосовує вишукані тропи: метафоричні епітети (арфи – золоті, голосні, самодзвонні; весна – запашна, квітами-перлами закосичена; плач перламутровий), порівняння (блакить переповнила думами, наче море кораблями; поточки, як дзвіночки). Тропи зрощуються, переходять один в один.
Вірш написаний не одним розміром, що підсилює його музикальність і мелодійність. Він сповнений не тільки звуковою гамою, а колористичною (блакить, вогневий бій, перламутровий плач, жайворон як золотий).
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»
