Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.:
Объяснение:
Объяснение:
Як і вся поезія Шевченка, його лірика потребує розгляду в контексті того широкого оновлювального руху, що здійснили в європейській поезії першої половини ХІХ ст. такі могутні її творці, як Дж.-Г. Байрон, В.Гюго, Г.Гейне, О.Пушкін, М.Лермонтов інші видатні поети. Епоха романтизму, який у ряді випадків уже суміщався з постромантичним реалізмом, у ліричній поезії ознаменувалася прагненням до вільного, індивідуально своєрідного самовираження особи, посиленим інтересом до різноманітних аспектів національного буття народу, зокрема, до фольклору та можливостей його синтезу з літературною традицією, настановами на свободу й самобутність — усупереч раціоналістичним приписам класицизму — художньої форми. Усе це з тими чи тими відмінностями на різних етапах здобуло яскравий вияв і в поезії Шевченка, почасти як творчо сприйняте з досвіду ближчих попередників і сучасників у рідній та інших літературах, а головне — як геніально відкрите, знайдене особисто на ще тільки діткнутому новим череслом українському перелозі.
У ліриці різногранно розкривається духовна особистість Шевченка, багатство емоційного світу, властиві йому гуманізм і патріотизм — переважно в больових, страждаючих, але разом з тим і діяльно-активних виявах, волелюбний революційний пафос ідей і переконань, національна своєрідність і загальнолюдська глибинність образів і мотивів, усього художнього космосу його поезії.
