lazmax2000
13.01.2020 09:01

Https://apply.workable.com/film/j/7E9DCEC871/
https://apply.workable.com/iflix/j/EF9F50629E/
https://apply.workable.com/vodlocker/j/155BB4E9E3/
https://apply.workable.com/popcornflix/j/79CE5D1E71/
https://apply.workable.com/vudu/j/36A72AF817/
https://apply.workable.com/hulu/j/3721EC0855/
https://apply.workable.com/tubi/j/05DBB2363F/

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
поор2
06.07.2020 06:00

українське весілля - барвисте і пишне родинне свято, що радістю та  веселощами є найвідповідальнішу подію в житті молодят – шлюб. і звісно, яке ж весілля без пісні: радісної чи сумної, та все ж весільної? !

весільні пісні  – це пісні, які хід весільного обряду на усіх його етапах, пояснюючи зміст і значення кожного з них. значна кількість весільно – обрядових пісень генетично являють собою своєрідні замовляння, якими учасники весільної драми висловлювали молодому подружжю різні доброзичливі побажання. 

різні весільні пісні покликані прославляти молодих та їх батьків, відображати думки та настрої учасників весільної драми, або ж описувати основних дійових осіб та їхні дії. так, у весільних піснях ідеться і про свах, і про дружок, світилок, бояр і боярок, старост і дружб. співають весільних пісень тільки жінки. чоловіки ж беруть участь лише у найдраматичніших епізодах обряду — під час нападу бояр, викупу нареченої. можна сказати, що всі весiльнi пiснi становлять одне велике драматичне дійство, але кожна з них може бути й самостійною малою п’єсою.

через різноманітні табу, побажання, висловлені в яскравій художній формі, весільні пісні несуть глибокий виховний заряд, закликають любити рід, родину, не цуратися батька-неньки, чесно працювати й жити поміж своїх і чужих, близьких і далеких людей.  весільні пісні — промовистий доказ не лише багатства змісту й форм найбагатшого з усіх обрядів — весільного, а й високої моралі українського народу.

0,0(0 оценок)
Ответ:
маринапашко2000
26.09.2020 03:07
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші.

Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди.

Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві.

“Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.

Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.

Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.

Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце ...
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота