Чим сподобався Остап Вишня?5-8речень​

Поетична і мужня лесина душа щедро поділилася з людьми своїм казковим багатством, подарувала світові скарби чудодійної сили, серед яких найкоштовнішою перлиною світиться, виграє веселковими барвами "лісова пісня".з дитинства мавка стала для мене чимось набагато більшим, ніж просто літературний образ, створений геніальною українською поетесою. коли відчуваєш, що засмоктує сіра буденщина, коли в повсякденних турботах забуваєш про своє високе призначення на землі, коли просто треба "своїм життям до себе дорівнятись", тоді, як на мене, слід перечитати "лісову пісню". і відразу наче торкнешся чистого, прозорого і вічного, станеш благороднішим, талановитішим.мавка, фантастична лісова істота, втілила в собі найвищі ідеали поетеси. коли я вперше прочитала твір і зустрілася з мавкою, мене вразила її чистота, її наївний, дитячий погляд на навколишній світ, глибока віра, що воля — найголовніше в житті, це щось вічне і незмінне, що ніколи не зможе зникнути. таке саме і її кохання — щире й сильне, вільне й незалежне, трагічне й водночас щасливе. мавка відкрила в лукашеві те найкраще, що було приховане в ньому, змушувала співати його душу, розуміючи, що доля подарувала її коханому величезне багатство — здатність творити красу для людей, робити їх щасливими. і тому так жорстоко покараний лукаш, коли зраджує мавку, свою любов, свою пісню. говорять, кому багато дано, з того багато й спитають. не зміг лукаш перебороти в собі все темне, нелюдське, свої власницькі дрібні інстинкти. це величезна трагедія мавки. вона, яка віддала коханому так багато, вона, яка перетворилася з лісової царівни . на жебрачку, яка хоче заробити для себе "окрайчик щастя", на якусь мить відчула, що втомилася від боротьби. тоді, нещасна й змучена, потрапляє мавка в мертве царство "того, що в скалі сидить". але ні, мавка не померла, не зникла назавжди. огонь в душі та іскру в серці не можна погасити. мавка, символ прекрасного й гармонійного, вічна, як і сама природа, як краса і юність, любов і щастя.

 Письменник перебирає тринадцять варіантів назви твору. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, - це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. І він записує: "В зелених горах".
Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.