Очень Тест "Тіні забутих предків"
1. Повість "Тіні забутих предків" Коцюбинський написав під враженням від перебування в...
2. Перше знайомство Івана і Марічки сталося під час...
3. Марічка любила співати...)
4. "Він то сердито поблискував сивиною та світив попід скелі, недобрим зеленим вогнем?» сказано про…
5. В попередньому уривку вжито художній засіб….
6. Видобував у старий б вогонь….(хто?)
7. Близькій людині зраджує …
8. Потопає в Черемоші…
9. Діалектизми "плай","мольфар" означають …
10. Назва повісті означає….
11. Повість "Тіні забутих предків" екранізована… (ким?)
12.Повість називають гімном …..(чого?)

Дія відбувається в XVII столітті в козацькій слободі поблизу Чигирина.
Акт перший
Хома Кичатий, багатий козацький сотник, має єдину дочку Галю. Прагнучи ще більшого багатства і пошани, він просить свою молоду ключницю Стеху умовити Галю піти за багатого старого чигиринського полковника Молочая. За цю послугу Хома обіцяє Стесі одружитися з нею. Хитра Стеха згоджується допомагати Хомі і переконати Галю, що старий чоловік кращий за молодого, бо буде в усьому догоджати і коритися жінці.
Стеха питається у Хоми дозволу після розмови з Галею піти на вечорниці, і він дозволяє.
Хома, замислившись насамоті, сміється з довірливої Стехи, яку він ніколи не візьме за дружину, бо "Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем".
Хома попереджає дочку про прихід старостів. Галя радіє, гадаючи, що вони будуть від її коханого, молодого хорунжого Назара Стодолі. Хома сподівається, що якщо обдурена ним дочка вже подасть рушники, то потім її вже можна буде умовити, аби тільки не прийшов Назар.
"А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її".
Прийшли старости, почалося сватання, Галя подала рушники, старости і батько випили за здоров'я молодих.
Аж тут з'явилися колядники і з ними Назар та його друг Гнат. Побачивши сватів, Назар зрозумів, чому саме в цей час полковник послав його з грамотами в Гуляй—Поле.

Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
 Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі персонажі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здавалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка - це неприпустимо. Служник порядку продовжував: - Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою. 
 Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб'язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Це був Міха Голий. 
Почалася довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказатию Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля. 
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом...
Приблизно таке, власне закінчення до повісті:)