В автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять» Михайло Стельмах відкрив перед нами спогади власного дитинства. Він згадує маленьке село, своїх друзів та рідних. З особливою приязню говорить Стельмах і про своїх діда й бабу.
Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».
Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».
Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».
В автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять» Михайло Стельмах відкрив перед нами спогади власного дитинства. Він згадує маленьке село, своїх друзів та рідних. З особливою приязню говорить Стельмах і про своїх діда й бабу.
Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».
Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».
Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».
