Коли ми вітаємо один одного з днем народження та з будь-яким іншим святом чи визначною подією, ми кожен раз зичимо щастя. Але мало хто з нас замислювався, що ж таке насправді людське щастя? Суха граматика пояснює, що щастя – це абстрактна назва, що позначає щось нематеріальне, щось таке, чого не побачиш очима и не відчуєш на дотик. Але чому воно тоді таке важливе у житті кожної людини, чому ми весь час живемо в очікуванні цього щастя і хочемо понад усе, щоб воно і нас пригорнуло своїм доброзичливим крилом.
Я вважаю, що всі люди уявляють своє щастя по-різному. Для одних це успіх у своїх справах, слава і визнання, для інших – це влада та можливість розпоряджатися долями інших людей, для третіх – це матеріальній здобуток, гроші та багатство. Але чи будуть такі люди по-справжньому щасливими, чи можне вважати таке щастя справжнім?
На мій погляд можна бути відомою у всьому світі людиною, але зовсім не бути щасливою, бо в цьому випадку усе твоє життя буде обговорюватися іншими, вони будуть тебе уславлювати і вихваляти до тих пір, доки ти будеш на вершині слави, а варто лише один раз помилитися, і ті ж самі люди, що ще вчора тебе вихваляли, навіть не повернуться у твою сторону.
Так само можна мати величезну владу над людьми, приносити їм щастя чи горе, милувати життя чи відправляти на смерть, але й ця влада не безмежна. Таки люди не можуть примусити любити себе чи поважати, вони не можуть себе вилікувати від смертельної хвороби та подовжити своє життя, бо воно не підкорюється людським наказам.
А можна бути казково багатим і мате усе все, що тільки побажаєш, але за гроші все одно не купиш відданого кохання, вірної дружби і здоров’я. Гадаю, що такі люди далеко не щасливі, а навпаки, у більшості своїй нещасні та одинокі люди. Отже головною у визначенні щастя є зовсім не матеріальна сфера.
Я вважаю, що людське щастя краще за все визначити як задоволення людини своїм життям, улюбленою справою, можливістю спілкуватися зі своїми рідними, з друзями, навіть з незнайомими, але цікавими людьми. Більшість з нас перш за все мріє про добробут своєї сім’ї, коли з нашими близькими все добре, коли вони захищені від негараздів, і це для нас становить звичайне людське щастя. А для когось добробуту та здоров’я у рідному домі замало, і він прагне до відкриттів та звершень заради інших, прагне реалізувати себе в улюбленій справі. І це робить їх щасливими людьми. Ще для когось щастя – це творчість, техніка, спорт чи банківська справа. Хтось з нас може підкорювати бурхливий океан чи вершини гір, а хтось найдовші рівняння і величезні числа. І коли у цих людей все виходить, вони становляться по-справжньому щасливими
Отже, влітку 1836 р. у Петербурзі Шевченко у вільний час змальовував скульптури у Літньому саду, де його відкрив український художник І. Сошенко (родом із Черкащини). З того часу художник Іван Сошенко став найпершим петербурзьким приятелем Шевченка. Автор спогадів про поета, листувався з ним. Т. Г. Шевченко створив його образ у повісті "Художник", згадував про нього в автобіографії.
У ті часи немало студентів знімали одну квартиру на кількох. Так, Іван Сошенко та Аполлон Мокрицький (з Пирятина на Полтавщині) знімали одну оселю. Батько Аполлона, дворянин Микола Таволга-Мокрицький, нащадок козака Таволги, який жив на річці Мокриці; працював поштмейстером і частенько брав на роботу й синів. Аполлон був улюбленим учнем Івана Котляревського в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян. Мокрицький закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де вчився у художника Капітона Павлова. У цьому закладі він подружився з Миколою де Бальменом, Євгеном Гребінкою.
Василь Григорович та Олексій Венеціанов товаришували з відомим поетом Василем Жуковським (вихователем царя Олександра I), якому й представили Шевченка.
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Сума у 2500 рублів, на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Імпреза відбулася у палаці польського графа Михайла Вієльгорського (Вєльгурський), віолончеліста, композитора – геніального аматора. Портрет В. Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г. Шевченка в Києві.
Придбати квиток лотереї та викупити з неволі — не одне й те саме. Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Юлія Адлерберг Баранова започаткували збір коштів у складчину.
25 квітня (7 травня) на квартирі Карла Брюллова у присутності Михайла Вієльгорського та Аполлона Мокрицького Василь Жуковський вручив Шевченкові відпускну.
Аполлон Мокрицький, удвох із яким Тарас Шевченко винаймали житло, записав: "Годині о другій я пішов до Брюллова, застав його в робочій. Незабаром прийшов Жуковський з графом Вієльгорським. Надійшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір, що містив у собі його свободу і забезпечував права громадянства. Приємно було дивитися на оцю сцену".
Ось тоді Тарас Шевченко вигукнув своє захоплено-радісне: "живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком".
