Записати в зошит, які стосунки були між членами сім'ї.

Поема відомого українського поета Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії України, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою Батьківщину, потрапивши у полон.

Така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чижих краях, не обходила українців багато століть. У полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або приймаючи участь у визвольних воєнних походах. Довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. Вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. Діти, які росли на чужині, часто забували свою Батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.

Хоча в поемі М. Вороного «Євшан-зілля» мова йдеться про події давно минулих часів, але тема та ідея цього поетичного твору перегукуються з сучасністю. Адже українці були змушені розлучатися зі своєю Батьківщиною не тільки у часи Київської Русі.

За сюжетом поеми юнакові-половцю про рідну Україну нагадало Євшан-зілля, чарівна степова рослина. Нам добре відомо, що українці, які ставали вигнанцями не за своєї воли, які надовго покидали рідну землю, у важку і далеку, а часом і смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь річ, яка б могла їм нагадувати про Батьківщину. Частіш усього це були вишивані сорочки і рушники, насіння барвінку або чорнобривців, а то й просто жменьку рідної землі, завернуту у хустинку. Та у юнака, який ще в дитинстві потрапив у полон до половців, усього цього не було. Але спляче серце юного половецького невільника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька гілочка звичайної степової трави, якої так багато в рідних українських степах.

Закінчується поема М. Вороного оптимістично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згадує рідну Україну і вирушає в далеку дорогу, в темну ніч, ярами та бараками невтомно простуючи до рідного степу разом зі старим мудрим віщуном.

Українська історія, на жаль, завжди складалася так, що з-за кордону до своїх батьків і дідів їх нащадки не завжди могли повернутися. Тільки за часи незалежності українці, які волею долі опинилися на чужині, отримали можливість повернутися до рідного краю чи хоча б навідатися до України і побачити землю своїх предків. Довгі роки живучи на чужині, вони змогли зберегти пам'ять про Батьківщину, зберегти українські традиції і мову. Я думаю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам'ять про рідну землю якому повернуло лише чарівне зілля.

— Творчість Олеся — визначне явище в українській літературі перших двох десятиріч XX ст. М. Рильський писав: «Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже, й радянської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки, у яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку, ми повинні, проте, сказати, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радянського читача». У творчості О. Олеся наявні релікти народницької символіки, його ліричний герой є втіленням мужності та героїзму українського народу. Саме таким постає перед нами Микита Кожум’яка, персонаж однойменного твору О. Олеся. 2. Робота над твором «Микита Кожум'яка» 2.1. Пояснення назви та довідковий матеріал для вчителя. Трубіж — річка на Придніпровській низовині, ліва притока Дніпра, впадає в Канівське водосховище. Протікає в Бобровицькому та Козелецькому районах Чернігівської області та Броварському, Баришівському й Переяслав-Хмельницькому районах Київської області. Бере початок з болота поблизу с. Петрівського, тече Придніпровською низовиною. У пониззі знаходиться місто Переяслав-Хмельницький. Найбільша притока — Недра (ліва). Права притока — Ільтиця. Існує багато тлумачень походження назви річки. Її виводять від давньоруського трубити, трублю, ніби від того, що в давнину тут під час полювання трубили в мисливські роги або ж робили «трубіж» під час воєн на знак перемоги або відбою. Переяслав-Хмельницький — місто обласного значення на сході Київської області, районний центр над рікою Трубіж, лівою притокою Дніпра. Знайдені сучасними археологами залишки людського житла пори пізнього палеоліту свідчать про те, що земля ця була заселена із древніх часів. Уперше Переяслав згадується 907 року в договорі князя Олега з Візантією. На той час траплялися часті напади степових кочовиків. З печенігами легенда про заснування міста пов’язує і саму його назву. Налетіли якось на поселення вороги. Серед кочовиків був один непереможний витязь. Став той витязь викликати собі ворога з русинів, але ніхто з князівської дружини не наважувався прийняти виклик. Засумував ясний князь — стало йому соромно й прикро. Аж тут вийшов юнак із простолюдинів, що й погодився стати на герць із поганином. Жорстокий був двобій. І здолав хлопець печеніжина, чим й «перея славу» собі. На честь цієї перемоги місто почали називати Переяславлем. Володимир Великий заклав тут велику фортецю для захисту південних меж Русі від кочовиків.