Жив поживав на світі один могутній чоловік.Звали його Іван Сила.Він любив пригоди.Сталося таке іде він одного дня до свого кума та й бачить в однієї юної дівчини сумочку відібрали. -О ні!Говорить дівчинка. -Що сталося зелено око?Питає Іван. -У мене відібрали сумочку. -А що ж там було? -Там було найкраще що в мене є!Говорить Зелено ока! -Там був мій розум! -Тебе як звати? -Мене звуть Марійка Весна я з бідної сім'ї мій тато пиячка всі гроші він витрачає на цигарки, алкогольні напої.Ми з мамою сьомий день лише на сухарях живемо! -А мене звати Іван Сила я теж з бідної сім'ї мене покинули мої батьки я дуже довго копався щоб тільки вийти із-за воріт дитячого будинку потім виріс і став дуже могутнім чоловіком! -Хочеш ти будеш мені як за доньку? -Звісно ж хочу? Тоді пішли будемо шукати твою сумочку ішли вони 7 днів і 7 ночей пройшли соснові, кленові, дубові ліси і прийшли до густого-прегустого чагарнику.Бачать хатинка стоїть і біля віконці якась дівчина стоїть! -Добридень,Добридень бачу довго ви шукали мене, але все таки знайшли!По що прийшли що бачили в лісах могутніх! -Бачили лише дім твій дівчино красная. -Прийшли ми по сумочку не бачила? -Бачила ось вона в мене в хатинці лежить! -Навіщо вона вам? -Це моя сумочка ану віддай! -Добре,добре віддам, але скажіть с чого ви взяли що це була я? -Ми бачили сліди які вели лісами могутніми -Ланами широкополими -Ось ваша сумочка тримайте! -Дякую відповіла Весна І побігли вони далі шукати пригод!
• «...Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». • «...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...» • «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду...» • «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю». • Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...» • «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». • «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю...» • Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». • З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». • «...Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. ...Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися». • Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира». • «...Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться». • Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!» • «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися». • Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» • «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках...» • Т. Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. • Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
