Большая ошибка думать, что святые служат только своему личному Человек, эгоистически озабоченный своей души, очень далек и от Бога, и от святости. Чтобы стать подлинным христианином, надо, по евангельскому выражению, быть готовым "потерять душу" ради Христа. Христос пришел на землю ради людей, и потому подлинное христианство начинается только там, где есть служение людям.
Неодинаковы пути религиозного служения ближним. Для большинства из нас этот путь лежит в рамках обычной жизни: работа, семья, общественные обязанности. Идет по пути святости и рабочий, добросовестно делающий свое дело, и артист жить своим искусством, и милиционер, защищающий людей от преступников, и бывший преступник, решивший "завязать". Лишь в особых случаях христианское служение людям принимает особые религиозные формы: равноапостольные святые служили человечеству, проповедуя Христа, монахи-пустынники изыскивали борьбы с грехом и молились за весь мир┘
В Русской Православной Церкви 27 января - чествование святой равноапостольной Нины (ум. в 340 г.). С юности она отличалась глубокой и сильной христианской верой. Скорбя о пагубных для души заблуждениях язычников, Нина отправилась в языческую Грузию, где мудрой проповедью и совершавшимися по ее молитвам исцелениями многих обратила ко Христу. В числе обращенных оказались царь и придворные. Они были готовы утвердить христианство силой государственного принуждения, но Нина отвергла чуждый Христу путь насилия и продолжала действовать добрым примером и молитвой, приведя к христианству почти всех жителей страны.
Вторник, 30 января - память преподобного Антония Великого (ум. в 356 г.), одного из основателей христианского монашества. Церковное предание об Антонии и кожевнике рассказывает, как Антоний, достигнув больших духовных высот, был послан Богом из пустыни в город, чтобы поучиться примеру ремесленника-кожевника, чья святость оказалась еще выше. Смысл предания очевиден: чтобы достичь великой святости, не обязательно становиться монахом и уходить в пустыню.
Четверг, 1 февраля - память преподобного Макария Египетского (ум. в 391 г.), еще одного основателя монашества. Церковное предание рассказывает, что Макарий, размышляя над черепом языческого жреца, осознал необходимость молиться за всех: за живых и оставивших эту жизнь, за христиан и язычников. Готовы ли мы к такой молитве?
В пятницу, 2 февраля - праздник Сретения у христиан, живущих по современному календарю (у католиков западного обряда, во многих зарубежных приходах Московской Патриархии, у православных Греции, Румынии, Финляндии, Болгарии и др.). Праздник символизирует встречу и преемственность Ветхого и Нового Завета (славянское слово "сретение" означает "встреча").
Объяснение:
Дехто каже, що на уроках української літератури потрібно вивчати лише класичні твори, що сучасну молодь може виховати лише творчість Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Та мені здається, що твори другої половини двадцятого століття є ще більш важливими, адже в них відображено час, вже набагато ближчий до сьогодення. І з цих творів можна зробити більше висновків, потрібних у сучасному житті. Одним із вивчених нами авторів другої половини двадцятого століття є Володимир Дрозд. Із декількох його творів мені найбільше сподобалась повість «Ирій». Головний герой цієї повісті, Михайло Решето, постійно розмірковує про Ирій – місце, де йому найкраще. Впродовж твору думки Михайла змінюються. І я мимоволі замислююся над тим, що ж для мене є Ирієм, а тому подумки порівнюю себе з головним героєм. На початку твору Михайло живе у селі, а тому мріє про життя у місті. Ні, у цьому ми з ним не схожі. Я ніколи не прагнула переїхати у більше місто, навіть у столицю. Адже якщо всі почнуть переїжджати до дуже великих міст, то хто ж розвиватиме всі інші? Через деякий час Ирієм для Михайла стає країна його майбутнього, його мрій. Звісно, наші мрії трохи не співпадають, однак я теж часто думаю про доросле життя. Мабуть, усі в дитинстві мріють саме про такий Ирій – своє щасливе майбутнє. Я впевнена, що більшість моїх однолітків хоче жити безбідно та комфортно. Я також мрію про це. Однак мало бути багатим. Мені хотілося би при цьому жити чесно та не ховати від людей очі. Особисто я за чесний бізнес. Я хочу досягти в житті якомога більше лише чесними засобами. Я ще не знаю, яку професію оберу, проте мрію стати фахівцем високого рівня, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радилися. Але найголовніше те, що будь-яку справу я завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. Наприкінці твору Михайло вирішує, що Ирій – це рідна земля, домівка, родина. З цим я повністю погоджуюсь. Адже щаслива та людина, яка має місце, де їй завжди раді, яку люблять і сама вона любить ближніх. Тож твір Володимира Дрозда дав мені ключ до розуміння життєвих цінностей. Я завжди пам’ятатиму його слова про рідну домівку: «Це твій ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись – знову рватимешся в широкі світи
