Які погляди на мистецтво сповідував М. Вороний? Чому саме його називають «речником українського модернізму»?

Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка  а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.

тарас шевченко — людина, яка зробила для українського народу більше, ніж будь-які політики, що мали силу та можливість покращити життя людей. літературна спадщина поета надихала весь український люд до рішучих дій, щоб здобути свободу. глибокі філософські роздуми кобзаря нам, людям xxi століття, не лише зрозуміти дійсність у часи кріпацтва, але й прислухатись до його заповітів, які були, є та будуть актуальними завжди.

без чого не може існувати людина? звичайно, без батьківщини! для кожної людини, для кожного народу його рідний край є місцем, яке необхідно шанувати й любити. тарас григорович навчав нас: «свою україну любі за неї господа моліть». ми, кримчани, народились у казковому місці, яке любимо за дитячі спогади, за теплий хліб, за безкрайні степи, за величні гори. де б ми не були, по яких життєвих стежках не довелось би пройти, україна буде місцем, де нас завжди любитимуть і чекатимуть.

кожен з нас знає, що в сиву давнину не було поділу між українцями, росіянами, білорусами, був єдиний народ — слов’яни. народ, перед яким тремтів ворог, народ, якого об’єднувала віра. але в результаті політичних подій дружнє побратимство зникло й розділилося на різні держави.

подай же руку козакові

і серце чистеє подай.

і знову іменем христовим

ми оновим наш тихий рай, —

закликає тарас шевченко засланців у вірші «полякам» (1847 рік). ми повинні пам’ятати, що ми — брати однієї крові, і мусимо одне одному в скрутну хвилину, поважати традиції, яких дотримувались наші пращури, бо ніщо так не зближує людей, як спільні думки та віра.