Написати власну історію зустрічі з Иваном силою та лист до нього ​

Повість м. коцюбинського "дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку xix ст. у повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за дунай, де після зруйнування запорозької січі 1775 року було засновано задунайську січ. але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". і невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні. головні герої повісті — остап та соломія — кохали одне одного. але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж соломію за свого хурмана. пан катував нагаями дідуся остапа, збирався забити самого остапа за його сміливе слово. все це спричинило до втечі. остап мав на меті жити поміж вільних людей, а соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про остапа. цим мріям не судилося здійснитися. остап і соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. важким був шлях за кордон. але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку остапа було поранено, потім соломія і остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана. соломія не уявляла собі життя без остапа, тому хотіла визволити його. для цього вона склала план і разом з іваном котигорошком спробувала відбити остапа у турків, коли вони перевозили його через дунай. але ця спроба визволити остапа закінчилася загибеллю соломії та івана. остап залишився живий. на все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. втрата соломії була для нього втратою половини душі. гірке, самотнє життя прожив остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі. 

Більше інших пір року я люблю весну. І це не дивно. Весна дарує мені відчуття радості, прийдешніх змін, особливе весняний настрій. Перші промені весняного сонця кажуть, що пройшла довга і важка зима, не буде більше тріскучих морозів, хуртовин та снігових заметів, настав новий дивовижне і радісний час. Дихання весни відчувається у всьому. Вона пробуджує ще сплячу природу до нового життя. Гріє сонце, тане сніг, дзвенить крапель, біжать швидкі струмки. Все навколо радіє і співає, радіючи приходу весни. Особливо люблю я слухати хор весняної капели. Це вражаюча і незрівнянна ні з чим музика, створена природою, яка втомилася від довгої зими. Вночі холодно і морозно, зима не йде і не здається без бою. Зате вдень весна все більше вступає у свої права. Все менше стає снігу, птахи співають і дзвінко щебечуть, вітаючи весну. Дерева вже прокидаються від зимового сну. На їх гілках набрякли нирки, готові здатися перші листочки. Навіть весняний вітер не схожий на зимовий. Він, хоч ще холодний, але ласкавий і пахне весною. Для всієї природи навесні настає пора оновлення. Потрібно тільки опинитися в весняному лісі, щоб побачити, як навколо пробуджується природа. Легкість і радість тут відчувається у всьому. Перші ласкаві сонячні промені освітлюють звільнилася від снігу і льоду землю. Сонячні зайчики радісно скачуть між прокидаються від зимового сну деревами. А на проталинах вже з'являються перші весняні квіти. Це проліски. Ще місцями земля покрита талим темним снігом, а ці маленькі і ніжні сині квіточки вже пробиваються до світла і тепла, радуючи око яскравими фарбами. Вони наполегливо тягнуться до сонця навіть крізь торішній сніг. Проліски з'являються на галявинах так дружно, що здається, ніби на землі лежить шматочок блакитного весняного неба. Не хочеться зривати такі квіти, ними можна тільки милуватися. Воістину, весна - сама довгоочікувана пора. І вона неодмінно приходить слідом за дощової осені і холодної, морозної, нескінченної взимку.