Кохання. Це те, що з'єднує дві чужі душі в одне ціле. Закохатися можна в будь якому віці, але перше кохання завжди приходе в юному віці. Так і сталося з головними героями твору "Вітька + Галя". Як і в кожній романтичній історії, дівчина гордо чекає та гає, а хлопець намагається завоювати її сердце різними вчинками.
Вітько- малий, енергійний та закоханий хлопчина був впевнений, що це його перше й єдине кохання на все життя, це можна зрозуміти по сюжету твору. І як справжній чоловік, він пообіцяв, що буде чекати 5, 10, 30 років, не важливо скільки. Він мріяв, щоб його Галя стала його дружиною.
Якими ж на мою думку стали Галя і Вітька через 10 років? Дорослі, розмірні, закохані, одружені. Мені хочеться вірить, що ця неймовірна історія "дитячого" кохання несе в собі сюжет вічних почуттів та емоцій.
Ідеальний кінець твору, для мене: "Проходили дні, місяці, роки. Діти підростали і не помітно для всіх пройшло тих 10 років, як один день. І ось батьки несуть рушник, усі щасливі, в хаті сватання. Мрії збуваються."
Кохання - це чарівна сила, що з'єднує дві чужі душі...
Веселі, спритні, закохані Вітька та Галя... Думаю, що через 10 років, як Вітька і обіцяв, він прийде свататись до Галчиної хати. А вона буде вся прикрашена, наряджена, бо теж чекала ці 10 років саме його - Вітю, який в неї повуха закоханий.
Вони одружиться, і весілля ніколи не стреться з їхньої пам'яті. Тамадою, найвірогідніше, буде той опецькуватий хлопчина, що начитався романів і був найкращим другом Вітька.
Ще через п' ять років, Галина, на цей час вже поважна та досвідчені жінка народить донечку Світланку синочка Івасика. Ой, і хто тільки не бавитиме цих бешкетників: і бабуся, і дідусь, і самі батьки, і навіть "участковий"... Ох, в цій сі' ї ніколи не зникне дитячий сміх, бешкетницькі пригоди, вічна дружба і любов))
