Відповідь:Сергій. Здається, що Митька я знав завжди. Ми дружимо дуже давно. Митько – чудовий товариш. А ще у нього, за його власним висловом, „добре варить казанок”. А скільки ідей з’явилося у голові мого друга в таборі. От тільки ідеї ці не завжди дають найкращий результат. Митько. Ото Генка! Ото кадр! Не побоявся йти до табору вночі. А як цікаво придумав, коли назвався Миколою Мусюкіним. Такому хлопцеві місце в нашому наметі. Ми станемо чудовою командою. Митько про Славка. Цей Славко – справжній мамин синочок. До табору поїхав, бо так мама йому, Славусикові, сказала. Спортивної години він не любить, бо тут можна „рученьки і ніженьки переламати”. А акордеон! Ви таке бачили? Щоб з акордеоном до табору припертися. Тюхтій, боягуз!.. І чому саме він потрапив до нашого намету? Славко своїми вчинками доводив, що він не „мамин синочок”. Він не побоявся вийти посеред ночі ловити „злочинця”. На конкурсі пісні, коли Сергій забув підставити йому стілець, грав лежачи). Славко про Сергія. У таборі я познайомився з двома друзями. Якщо порівнювати Сергія з Митьком, то він справжній ангел. Але Сергій завжди слухає Митька, робить те, що той придумає. Після перебування в таборі хлопці змінилися. Вони навчилися дружити, вболівати один за одного. Але найбільше змінився Славко. Він став справжнім героєм зміни.
Пояснення:
Объяснение:
Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.
Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.
Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.
Вірність Сіроманця особливо вразила Галю. Адже, дотепер вона, мабуть, мало уваги приділяла братам нашим меншим. Допомагати тваринам, лікувати їх – це стало мрією дівчини. Події з другом схвилювали й Сашка. Оберігати лісових мешканців від дядьків, похожих на Чепіжного, є справою дуже відповідальною і потрібною.
А Сіроманця батьки Сашка поселили в й буді біля сараю. Навіть сусід допомагав майструвати житло для вовка. Батьки хлопця звикли до нового мешканця свого двору. Згодом, бачачи лагідний норов вовка, його перестали боятись односельці.
Тільки Чепіжний недобре поглядав у сторону Сіроманця. Продовжував ставити підступні пастки на тварин. Але одного дня прийшла тривожна звістка: в лісі дядько впав у одну із своїх ям. Односельці дружно прийшли на до Усі співчували, проте багато з них бажали, щоб нещастя стало наукою для дядька Чепіжного.
Після закінчення школи пройшло декілька років. Мрії друзів здійснилися. Вони повернулися в рідне село. Галина Михайлівна працює тут ветеринаром. Вона лікує хворих тварин, дає мудрі поради односельцям. Прикра пригода, що трапилася колись, вплинула на дядька Чепіжного. Він перестав полювати на безпорадних лісових мешканців. Олександр Олександрович став лісником. Тепер він часто обходить своє лісове господарство. А супроводжує його вірний Сіроманець …
Сіроманець знову повернувся. Радості Сашка не було меж. Батьки пішли назустріч синові: поселили старого вовка на своєму подвір'ї. Сашко натомість почав більше зусиль приділяти навчанню. Адже тепер він уже точно знав, що хоче бути ветеринаром, так як Галя. Дівчина теж добре вчилися, завжди допомагала Сашкові. Вони разом підуть по стопах її батька – шанованого ветеринара в селі.
Пройшло небагато років. У рідне село повернувся не Сашко, а Олександр Олександрович. Він залюбки допомагав односельцям: лікував їхніх тварин, давав корисні поради. Тільки зі сумом дивився на Сіроманця. Вовк уже зовсім осліп. Його зусилля не могли до другові, тут була необхідна до досвідченіших спеціалістів.
І ось вдруге, як багато років тому, але вже дорослий Сашко зі Сіроманцем стояли перед великим лікувальним закладом. Їм відкрила свої двері відома ветеринарна клініка столиці. Тут разом зі знаменитими ветеринарами працює його однокласниця Галя. Вона теж не забула про Сіроманця, тому зголосилась йому до Операція пройшла успішно. Зрячий вовк став цікавим, швидким. Тварина перестала бути безпорадна, у ній почала гатись особлива життєдайна сила та прагнення до волі. Вовк усе частіше ночами дивився в сторону лісу, хотів би зустріти своїх лісових побратимів.
Сашкові зовсім не хотілося прощатися з другом, але він розумів та розділяв його наміри.
І коли в тиху нічну пору десь далеко з глухого лісу чути виття вовка, Сашко знає, що то щасливий вірний друг Сіроманець насолоджується вільним
