1. прийменник ужито в реченні
А Нічка тиха і темна була
Б вітер сумно зітхав у саду
В ох, яка мене туга взяла!
Г серце гострим ножем пройняла...
Д та недовго навтішалась конвалія біла, - і їй рука чоловіча віку вкоротила
2. укажіть речення, у якому прийменник служить для керування місцевим відмінком
А що ти мені говориш, любко мила? Се наче грім з ясного неба впав?
Б Твоя душа за мною не жалкує, а тільки серце вражане сумує
В мені сю ніч приснився ясний місяць, високе небо, вільний винокол
Г в той час була для мене скрізь весна, вона була і в серці, і в природі
Д пролітали мрії, а спогади з надіями сплітались в одни вінок
3. Позначте речення, у якому прийменник служить для керування знахідним відмінком
А ти співав, я мовчазна сиділа, пісня в серці у мене бриніла...
Б знов мене колишуть мрії, сни про щастя навівають
В то була ніч чарівниця, покривалом спокійним, широким вона над селом
Г прокидалась край неба зірниця...
Д ще до нього віла промовляє, ще востаннє закликає Богом...
4. укажіть рядок, у якому всі прийменники слід писати разом
А з/поміж, по/під, про/між, за/ради
Б по/між, у/напрямку, по/над, по/за
В за/в/дяки, з/по/серед, слідом/за
Г за/для, по/між, по/через, в/наслідок
Д по/серед, по/при, з/перед, по/біля
5. установіть відповідність між прийменниками та відмінками, для вираження яких служать ці прийменники
1 над, під, перед, поза А родовий, знахідний, місцевий
2 без, біля, до, з-за Б родовий
3 назустріч, навздогін В знахідний, місцевий
4 на, об, о, по Г давальний
Д знахідний, орудний
6. складіть три речення з різними прийменниками, які служать для керування місцевим відмінком іменників
7. відредагуйте речення
1) при дослідженні цього питання вони забули найголовніше
2) гра переноситься із-за погодних обставин
3) він по похоженню - українець
4)хлопець пішов у магазин за хлібом
5) неподалік зупинився автобус по заказу
6) на протязі тижня довелося змінювати плани

 1.Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати, дописати, переписати, записати.
2. Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно — віконний, говорити — говоріння.
3. Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник, земля — підземний.
4. Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд — їзда, бігати — біг
.5. Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-автомат; лід і ходити — льодохід; фото, монтаж — фотомонтаж.
6. Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата, професійна спілка — профспілка, Організація Об’єднаних Націй — ООН.
7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле — перекотиполе.
8. Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління — близьке (що?) майбутнє. 

Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.
Здається — кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло...
Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »
Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.
Т. ШевченкоТарас Шевченко — це один з найперших українських поетів, сила таланту якого, породжена народною творчістю та самим строєм народного самопочування, вповні була спрямована на піднесення й розкриття глибокого духовного життя своєї нації. Недарма поет став справжнім символом української культури, символом національного патріотизму, символом самої української літердтури.
Провівши велику частину свого життя за межами Батьківщини, Великий Кобзар усім своїм серцем належав тільки їй, замученій і гнобленій, але гордій і духовно незалежній. Із надзвичайною переконливістю поет звертається до своїх сучасників і нащадків:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.Цей заклик відображає саму внутрішню сутність світовідчування Тараса Шевченка, його ставлення до Батьківщини. Поет бачить її прекрасною землею, яка, на жаль, стала землею страждання. Тому й змальовує Україну такою різною — то замріяно прекрасною, то занедбаною й скривдженою, ніби втрачений рай.
Справжнім шедевром лірики поета, в якій з надзвичайною силою виявляється його любов до рідної країни, є його вірш «Садок вишневий коло хати». У цій поезії Шевченко закладає притаманне його народові уявлення про ідеальний світоустрій, сутність якого — у родинному ладі, житті, заснованому на потягах серця, гармонійному зв'язку людини з природою і Богом, урівноваженні духовного і матеріального начала в людському житті. Тому в змальованому Шевченком світі бачимо село і гармонійне родинне коло на тлі прекрасної української природи.
А ось інший пейзаж — омріяна в спогадах рідна країна, яку поет уявляє земним раєм, землею обіто-ваною:
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка,
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась...Та серед таких елегійних пейзажних рядків усе частіше зустрічаються зовсім інші картини — змалювання землі горя й біди. У таких поезіях Україна постає ніби живою істотою — скривдженою жінкою-матір'ю, окраденою злими людьми. І поетові болить її доля більше, ніж своя власна:
Як Україну эли люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую збудять...
Ох, не. однаково мені.
Так, поет не думає про те, чи буде він сам визнаним на Батьківщині поетом, чи запам'ятають і зрозуміють його, і він з болем зізнається:
Мені однаково: чи буду
Я жить на Вкраїні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігах на чужині, —
Однаковісінько мені...Т. Шевченко віддає свою долю й щастя заради щастя Батьківщини, мріє про її добробут і волю. Майбутнє своєї країни вбачає в духовному піднесенні, в осмисленні своєї історії, свідомому ставленні до себе як представника української нації. Тому він звертається до своїх земляків із пророчо-закличними словами:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.Справді, тепер, коли прийшли часи політичного й духовного звільнення нашої Батьківщини, ми розуміємо, що її майбутнє залежить від кожного з нас, від того, наскільки ми змогли усвідомити себе українцями, а цю землю — своєю єдиною рідною землею. І слова Шевченка звучать для нас ніби духовна настанова, заповіт, значення якого не стирається з плином століть.