Скласти короткий план біографія П.Куліш

Я, як людина яка цікавиться сучасною літературою можу сказати, що вона дещо відрізняється від літератури минулого століття. Теперішні книги подобаються молоді набагато більше. Можливо, тому що в моїй країні всі знають таке поняття як "свобода слова" і саме тому на даний момент в літературі часто можна зустріти твори з соціальним сюжетом, або особистим ставленням автора до якоїсь публічної проблеми яка стосується не якоїсь конкретної особи, а всіх загалом. Мені сучасна література подобається, зокрема та якою я цікавлюся. Але все ж не можу закрити очі на негативний вміст в сучасній літературі, бо вона також існує.

Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.
Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди, простягла руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"Війна — жорстока річ. Від неї постраждали мільйони людей. Причому не лише ті, що захищалися, а й ті, що нападали. Ми не можемо знати, чи усвідомив Фрідріх свою провину перед нашим народом, але напевне, що спокутував. Діти ненавиділи полонених німців за те зло, що принесли вони на нашу землю. Дорослі, жінки були більш милосердними, можливо, розуміючи, що багато вояків потрапили на фронт і не зі своєї волі. У кожному разі, двоє дівчаток — дочок Фрідріха — ні в чому не винні. Та деталь, що будинок простояв пів-віку без ремонту, був теплий і затишний, говорить: для людини більш природними є мирна праця, будування, аніж війна й руйнування.