Епиграфом до твору е слова

Спільне і відмінне у художній манері Івана-Нечуя Левицького і Панаса Мирного  

"Кайдашева сім'я" I. С. Нечуя-Левицького в контексті української прози середини XIX ст. 


Вивчаючи творчість найвидатніших українських письменників, слід усвідомити, що історія літератури – це не зібрання розрізнених фактів і явищ, а зумовлений особливос¬тями історичного розвитку суспільного життя закономірний процес, у якому органічно поєднуються традиції і новаторство. Літературний процес визначається також внутрішніми законами художньої творчості, і це потрібно розкривати школярам під час аналізу тих чи тих явищ мистецтва слова. 
Одне з важливих завдань словесника – чітко окреслити мистецьку індивідуальність письменника, визначити роль його художнього набут¬ку. Це можна зробити лише в контексті творчості інших письменників, що виступали в такому ж жанрі. Тому вже на початку розгляду худож¬ньої спадщини І. Нечуя-Левицького вчитель має сказати, що нового, порівняно зі своїми попередниками, вніс видатний письменник у роз¬виток української реалістичної прози, наскільки злободенною і новою була проблематика його творів, які характерні особливості його худож¬ньої манери. 
На першому ж уроці наведемо окремі висловлювання І. Франка зі статті «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)», написаної з нагоди відзна¬чення передовою громадськістю 35-річного ювілею літературної діяльності автора «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім'ї». Великий критик визначає місце І. Нечуя-Левицького в історії духовного життя останніх десятиріч XIX віку, об'єктивно характеризує сильні і слабкі сторони таланту письменника, оцінює його внесок у скарбницю української демократичної культури, роль у суспільній боротьбі свого часу. Характеризуючи художню досконалість прози І. Нечуя-Левицького, І. Франко назвав його «артистом», «творцем живих типів», відзначив уміння письменника гати і майстерно передавати художнім словом: «Ів. Левицький – се великий артист зору, се коло¬сальне, всеобіймаюче око тої [Правобережної] України. Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівняною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і пе редати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само»

Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум. 

До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін. 

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу. 

У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали". 

Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває). 

Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.