За що люди люблять зиму? Звичайно, за красу зимової природи – засніжені вулиці й дерева, малюнки на вікнах, сліпуче сонце, що відбивається від льодяної поверхні річок... Я народився і все життя провів у місті, і навіть тут зима відчутно прикрашає звичні вулиці й сірі багатоповерхівки. Сніг ховає під собою всі негарні речі, що є у великих містах – не дуже чисті узбіччя, ями на дорогах, електричні стовпи, непоказні будівлі тощо.
Проте найбільше враження справляє зима у лісі, яку я, нажаль, бачив тільки на фотографіях – календарях та картках. Серед них мені більш за все подобаються такі: височенні ялинки, вкриті пухким снігом, велично стоять на схилі блакитних гір, а крізь їхні віти пробиваються проміні сонця, що заходить. Небо низьке й прикрите хмарами, проте неповністю, і місцями видно клаптики ясного блакитного неба. Відчувається такий безмежний спокій, велична краса, здається, навіть, що ти відчуваєш морозне повітря. Снігу там, мабуть, по пояс, він товстих килимом покриває землю, та під ним вгадуються непевні обриси низьких кущів, великого каміння, повалених дерев.
На кожній вітці кожної ялини лежить сніг, ніби домальований пензлем художника, і прозоре повітря має блакитний відтінок. Кудись вдаль веде широка розкатана дорога, на якій цілими годинами не видно жодної автівки, жодного подорожнього, а по узбіччях цілі кучугури снігу.
Такий зимовий пейзаж ніби за до подорожі – ставай на лижі та вперед! Або сідай у авто та насолоджуйся чарівною природою, бери фотокамеру та збережи цю зимову красу назавжди
Мені до душі думка, що білою вороною бути не так складно, як здається спочатку. Так,такі особистості – це сильні люди, але вони є сильними не через те, що в них лиха доля. Білою вороною, тобто, людиною, яка дуже вирізняється з-поміж інших, бути легко, на мій погляд.
По-перше, мій власний досвід це підтверджує. Я багато разів опинявся на місці цієї прекрасної пташки, а потім виходив зі складної ситуації добре. Звичайно, те, що я був на місці пташки – це образний вислів.
Пам’ятаю, я став цією вороною, коли перейшов до нової школи в іншому районі міста. Всі мої однокласники жили у приватних будиночках, один я все життя до того провів у квартирі. В нас не було спільних знайомих. Коли хтось про щось жартував, я навіть зрозуміти нічого не міг. Але скоро я подружився зі шкільним народом, став розповідати всім про себе. І сам не помітив, як мені стало у класі добре!
По-друге, хто така біла ворона? Це альбінос, велика рідкість серед чорних птахів. Розумієте, це унікальна пташка! Тому і оригінальна, не схожа на інших людина – цінність, рідкісна особистість. У її оригінальності можна знайти дещо позитивне.
Наприклад, в когось від народження сиве волосся – отака аномалія. Але яку ж чудову зачіску у стилі «панк» можна зробити з такого волосся! Всі сусіди ще й позаздрять!
У дитинстві я слухав у бабусі платівку з піснею про ворону. Там вона народилася білосніжною, а брати та сестри пофарбували її платтячко у чорний колір, щоб уникнути ганьби. Фарба все одно змилася, птаха повернула собі істинний вигляд. Білою вороною я назвав би Марту, героїню роману В. Підмогильного «Невеличка драма». Марта особлива серед світу, позбавленого почуттів, романтики та кохання. Вона прагне всього цього, хоча люди навколо ці скарби душі втратили давно.
Я вважаю, що білою вороною бути добре, що це легко. Такі люди сильні – їхня сила ховається у їхній оригінальності!
