Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.
Індивід — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.
Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.
Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.
Особливі риси вираження своєї індивідуальності - це звички, інтереси, думки, почуття, погляди, ставлення до інших, спілкування, щирість чи злоба, цілеспрямованість, працьовитість, характер, темперамент, психіка, емоції, допитливість, асоціації, уява, середовище, стиль в одязі.
Объяснение:
Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.
Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.
Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо
Розкуються незабаром
Заковані люди.
І потече сторіками
Кров у синє море.
Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді
Оживуть степи, озера
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться...
Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що
...на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на Землі.
Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.
